Тим, хто залишився

У своїй психологічній практиці, коли чую про втрату, я часто повторюю фразу: "Найважче тим, хто залишається".

Що  і чому відбувається з нами, коли ми втрачаємо близьких? Чому так болить, чому настільки важко дихати, а страждання настільки тотальні, що не знаєш куди від них дітися.

Важко знайти якусь послідовність у викладі матеріалу і направду не знаєш, з чого розпочати? Про переживання втрати неможливо говорити з якогось одного боку, а потім з іншого. Це такий стан, який носить характер тотальності та охоплює усі сфери життя і свідомості людини. Це переживання душевного болю, який, на відміну від фізичного, не має чіткої локалізації. З власних відчуттів, це виглядало так, ніби щось в середині тебе раптово відірвали або болить уся твоя внутрішня частина.

Сльози. Вони необхідні, це "захисна рідина", вони полегшують страждання. З ними не "виходить" біль, сльози не допомагають менше страждати, через них не болить менше. Але вони допомагають повноцінно проживати біль. Біль і сльози – це як радість і усмішка. Неможливо повноцінно проживати радість, якщо стримувати на обличчі усмішку. Те саме відбувається і з переживанням втрати.
 
Чому болить? З тією людиною нас поєднували певні ситуації, минуле, спогади, стосунки. А найважливіше, з нею ми почували себе тільки так, як ні з ким іншим. Болить тому, що я вже ніколи не зможу себе відчувати так, як з ним чи з нею. Оплакується моя цінність поруч з тією людиною. Людини немає і немає тих стосунків, того відчуття себе, яке я цінувала, які були найважливішими у моєму житті. Переживається біль через те, що ця людина більше ніколи не зможе мені давати те, що було для мене потрібним і важливим (прийняття, любов, тепло, розуміння, підтримку, пораду, впевненість).

Як писав Зигмунд Фрейд, робота зі стражданнями – це важка праця. Це робота над прийняттям нової реальності. Певною мірою психотерапія, як одна із форм підтримки переживання горя, орієнтована на те, щоб клієнт зумів адаптуватися до життя, яке змінилося. В процесі переживань в муках народжуються нові цінності, орієнтації, сенси та особистий досвід. Ніхто не може стати зрілим без болю.

Це довгий процес, коли людина вчиться із собою робити те, що до цього робила та людина, якої не стало. Якщо колись в мене вірили більше, ніж я сам, то тепер мені доведеться самому вчитися в себе вірити. Якщо лише з цією людиною я відчувала себе значимою та потрібною, то тепер я залишилася без цього відчуття і саме в цьому місці болить найбільше. І людина не знає, ким і чим заповнити це місце, це відчуття пустоти.

Переживання болю від втрати залежить від міри та інтенсивності емоційної чи іншої прив’язаності. Чим сильніша прив’язаність до того, що залишилося в минулому, тим гостріше переживається біль, і це закономірність. Метафорично це можна пояснити через клей: чим він міцніший – тим більша частина відривається разом з ним.