ТИМ ЧАСОМ НА «МОВНОМУ ФРОНТІ»…
 

27 липня 2018
Влодко

ТИМ ЧАСОМ НА «МОВНОМУ ФРОНТІ»…

Які лінгвістичні процеси відбувалися в Південно-Західній Русі тоді, коли її терени потерпали від князівських усобиць, зазнавали татаро-монгольських нападів і, врешті-решт, переходили під контроль європейських монархій? Про це ми знаємо набагато менше, ніж хотілося б знати, та все ж…

Протягом всієї цієї доби, як і довший час після неї, мовою письмових джерел на Русі залишалася старо- або ж церковнослов’янська – болгаро-македонська з походження мова православної церкви. Підперта авторитетом релігії, щодня озвучувана з амвонів, вона справила величезний вплив на розмовні говірки русичів, співставний хіба з впливом латини на західноєвропейські мови, або й ще глибший. Тим не менш у жодному місцевому середовищі церковнослов’янська так і не стала живою розмовною мовою.

Через це навіть у релігійних текстах, де канони дотримувалися особливо жорстко, нераз траплялися включення елементів розмовного походження. Місцевий адстрат особливо давався взнаки в літописах, угодах, дарчих та купчих грамотах, інших записах нерелігійного змісту, автори яких, зазвичай володіючи церковнослов’янською гірше, ніж представники духовенства, мусили до того ж добирати відсутні в канонічних текстах слова й звороти для позначення реалій поточного життя. Мова цих документів, іменована сучасними авторами як давньоруська, давньокиївська, староукраїнська тощо початково була стильовим різновидом церковнослов’янської, який під впливом живої мовної стихії потрохи віддалявся від свої основи, еволюціонуючи до стану такої собі «компромісної» форми національної літературної мови – середньої між тією, яка звучала в церкві й тією, якою говорила «вулиця».

«На вулиці» ж народ розмовляв своєю власною мовою, яка успішно еволюціонувала, збагачувалася, чуйно реагуючи на потреби часу. Переважна більшість русичів знали тільки її, проте жодним текстом, писаним цією мовою сучасні дослідники не диспонують. Така ситуація не мусить нас дивувати – приміром, тогочасні литовці теж не поспішали писати рідною мовою, навіть маючи власну потужну державу. Схоже становище й сьогодні спостерігаємо в багатьох регіонах світу, де мови, якими володіють інколи мільйони людей майже не використовуються на письмі*. Себто прагнення писати рідною мовою зовсім не притаманне людині «від природи» - ймовірно, потрібен якийсь ідеологічний імпульс, аби воно виявилося та далося взнаки.

Чи була ця розмовна мова єдиною для цілої Русі? Як відомо, різні дослідники по-різному висловлювалися з цього питання, яке до того ж довший час було/є сильно заідеологізованим. Автор цих рядків натомість бачить виразні аналогії між мовною ситуацією в Древній Русі й тими, які складалися одночасно на теренах Франції, Італії, Німеччини та багатьох інших середньовічних країн. В літературі можна знайти терміни «французька, італійська, німецька мова» стосовно того періоду (приміром, «німецька мова XІV-XVI ст.»), однак позначають вони щось ненабагато більш однорідне, ніж пов’язані спільністю походження та низкою позамовних факторів сукупності діалектів, нераз малозрозумілих навзаєм і не обов’язково об’єднаних перспективою неминучого подальшого злиття**. Зі схожими застереженнями поняття «давньоруська мова» теж видається цілком придатним для вжитку. Однак принаймні дві групи давньоруських діалектів уже виявляли явну тенденцію пуститися далі в самостійне плавання…

За Ю. Шевельовим, XV-XVI ст. були періодом максимально самобутнього розвитку української мови. Славетний лінгвіст спирався в цьому твердженні переважно на аналіз фонетичних явищ, однак процеси в інших підсистемах мови, а також її соціальна еволюція схиляють до таких самих висновків. У цей час, приміром, мова документації у Великому Князівстві Литовському (ВКЛ) інтенсивно наближалася до розмовних зразків. Кульмінацією схожого процесу в релігійній літературі стала поява славнозвісного «Пересопницького Євангелія» (бл. 1560). Відбувся перерозподіл діалектних ареалів, одночасно на базі обох існуючих макродіалектів (північного та південно-західного) почав формуватися третій, південно-східний макродіалект – наслідок першого етапу народної колонізації південно-східних теренів***.

Мова, у формі свого південно-західного діалекту, побутувала тоді не лише на теренах ВКЛ та Польщі, але й Молдавського князівства, де її використання в діловодстві та богослужебних практиках (у симбіозі з церковнослов’янською, як і на решті теренів історичної Русі) протривало аж до сер. XVIІ ст. Ба більше, деякі важливі для еволюції мови новації вперше зафіксовані саме в документах молдавського походження, а принаймні частина їх саме звідси поширилися на решту українських земель.

З XV-го, а особливо XVI ст. виразно простежується намагання писати «простою мовою» релігійні тексти, ба навіть перекладати нею книги біблійного канону, в зв’язку з чим годі не згадати ім’я білоруса Франциска Скорини, праці якого випередили у часі навіть славнозвісний переклад М. Лютера. Важко повірити, але осередком цього руху в Україні стала… Києво-Печерська лавра, теперішній міцний оплот секти РПЦ! Тоді в ній читали проповіді, повчання й навіть Євангелія «простою мовою» та друкували нею книжки. Втім, більша частина україномовної книжкової продукції тієї доби своєю появою завдячує поширенню протестантських впливів.

Тим часом у далекій Болгарії певне коло релігійних інтелектуалів здійснило реформу церковнослов’янської мови та почало обстоювали ідею її вживання «в чистоті», без жодних домішок розмовних діалектів. Турецьке завоювання спричинило втечу представників цього напрямку до інших православних країн, особливо на Русь, де наприкінці XІV – поч. XV ст. вихідці з Балкан посіли чільні місця в церковній ієрархії. Руське духовенство теж переймалося проблемами посиленням опірності православ’я перед лицем експансії чужих конфесій, відтак збереження чистоти церковної мови, цього випробуваного знаряддя «правильного віровчення» багатьом видавалося кроком у вірному напрямку… Така «церковнослов’янська реакція» не мала аналогій в історії розвитку європейських мов, де процес заміни латини народними говірками розвивався хоча й нераз повільно, проте більш-менш невідворотно.

Якщо «Пересопницьке Євангеліє» було потужною спробою легалізації українського слова в царині релігії та високої культури, то видрукована невдовзі з ініціативи славетного К. Острозького «Острозька Біблія» (1581) не містила жодних елементів народної мови. А невдовзі М. Смотрицький розробив концепцію «мовних гідностей», за якою найвищими гідностями з-поміж мов володіли грецька, латина й церковнослов’янська, натомість руська й польська вважалися придатними до вживання лише «на других ролях».

Оскільки канонічна мова руського православ’я стало залишалася важкозрозумілою для пересічних мирян, з’являються словники, які подають тлумачення «книжкових» слів та зворотів «по-простому». Початково це були окремі сторінки, додатково вплетені в кінці Біблії абощо, проте в 1596-му «у Вільні, городі преславнім» вийшов друком словник Л. Зизанія «Лексис, Сирѣчь реченїя, Въкратъцѣ събран(ъ)ны и из слове(н)скаго языка на просты(й) рускі(й) діале(к)тъ истол(ъ)кованы», який подавав тлумачення 1061-го слова і започаткував засади словникарства, деякі з яких використовуються й дотепер.

Не стояло осторонь мовних трансформацій і красне письменство. Так, у 1575 р. сатиричним віршем «Хто йде мимо – стань годину», написаним україно-польським суржиком в український літературі дебютувало перше «творче подружжя» - волиняни Іван Журавницький та Олена Копоть. А невдовзі в м. Ракові (Польща) побачила Світ Божий «Трагедія Руська», дія якої відбувалася на Київщині… Ці «перші зернята» згодом «проросли» численними бурлескними й вертепними творами та іншими текстами суто світського змісту.

Отже, як виглядала, на думку дослідників, тогочасна мовна ситуація в Україні? Церква використовувала церковнослов’янську; освічені класи, поряд із цією першою – різні варіанти україно-церковнослов’янського та/або україно-польського суржику; простий народ натомість плекав і розвивав чисту українську мову… Ця ситуація виглядає багато в чому протилежною до сучасної (коли саме суржик став мовою соціальних «низів»), але звернімо увагу на те, що реальний стан масового мовлення залишається достеменно невідомим – його ми лише реконструюємо на підставі непрямих і нечисленних свідоцтв та наших суб’єктивних уявлень про те, «як воно мало би бути».

* Приміром, у гватемальському містечку Сантьяго-де-Атітлан, всуціль заселеному індіанцями-цутухілями, автор не знайшов жодного напису місцевою мовою – навіть рукописні оголошення на стовпах типу «Продам цеглу» абощо були виконані винятково іспанською. Між тим мова цутухілів має свою письменність (в магазинах є словники) й влада та закон не забороняють її використання… Знайомі представники місцевої інтелігенції не спроміглися пояснити мені цей феномен, погодившись утім з його неприродністю та небезпечністю для подальшої долі мови, як такої.

** Так із «середньовічної німецької» згодом емансипувалася голландська мова.

*** Мається на увазі проникнення (яке почасти було «поверненням») українців на терени сучасних Черкащини, Полтавщини, частини Слобожанщини тощо.

Перейти на UaModna Shop.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ, ЯК ДОБРІЇ ЛЮДИ...
Наприкінці ХІХ ст. український рух опинився перед поважними й розмаїтими викликами. Лідери українства мусили шукати відповіді на ці виклики - й тут годі не згадати про ті тяжкі помилки та прорахунки, яких припустилися вони в своїх пошуках і які дали гіркі плоди в наступну епоху змагань за незалежність.
Читати більше
ЩИРІ 2019: 15 зірок знялися в благодійному календарі на тему українських свят
Маша Єфросиніна, Леся Нікітюк, Ната Філатова (ONUKA) і ще 12 українських зірок долучилися до створення благодійного календаря "Щирі", який присвячений традиційному вбранню та українським святам.
Читати більше