Ти танцювала, мов востаннє.
І хтиве тіло вихилялось.
Аж сонце зблідло, вже не раннє,
Коли у землю все вдивлялось.
На тебе з осудом дивились
Поважні люди і мовчали.
Вони в житті вже загубились.
Вчорашнього не помічали.
Була ти панною на балі.
До тебе лиш прикуті очі.
Ти мовчки танцювала далі.
Манили зваби ці дівочі.
Чоловіки сиділи тихо.
Боялися дружин нікчемних.
Вже краще не будити лихо.
Вдавали з себе вірних, чемних.
А кожен до танку з тобою
Хотів зірватися непевно.
І до любовного двобою
Я теж готовий був, напевно.
Та ти у мій бік не дивилась.
Шукала іншого очима.
Ти у житті теж заблудилась,
Моя бідненька жінко-прима.
Відтанцювалась, відгуляла.
Сидиш сумна, смиренна й тиха.
Тобі вже затісна ця зала.
І вечір теж на ладан диха.
На тебе дивляться спроквола.
Стаїли всі думки нещасні.
Немовби хвора ти, чи гола,
Чи почуття вже маєш згаслі.
Того нема, хто б запалити
Знов зміг твоє серденько згасле.
Доводиться лиш просто жити.
Хай дивляться на тіло ласе.
Не хочеш ласки й поцілунків.
Лиш інколи утнеш, як нині.
Душі не треба їжі й трунків.
У незборимій вмреш гордині.
Анатолій ВЛАСЮК
12 січня 2018 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
