Трагедії провінційного містечка

7 квітня 2017
Володимир
Зараз все містечко лежало… під ногами. Запущене, без продуманого планування, зверху воно виглядало як скупчення безладної мішанини будинків, освітлених зимовим холодним сонцем. Дивлячись на нього зверху, Рудольф розмірковував: невже хтось буде захищати це місто зі зброєю в руках або навіть віддасть за нього своє життя, як віддав своє брат Генрі Фуллера за невідоме містечко в далекій Німеччині.

Ірвін Шоу "Багач, бідняк"

Даремно іменитий американський романіст Ірвін Шоу зневажав провінційні містечка. В них, під удаваним нашаруванням повільного плину подій та нудьги, не зменш, ніж як у знаних центрах культури, вирує своє життя, палають пристрасті, зароджуються й вибухають трагедії. І хоч авторка роману "Байстрючка" [1] Марія Химич теж, вустами однієї зі своїх героїнь, паплюжить містечкове життя: "Звичайно, у подiбних маленьких мiстечках добре живеться лише дiтям i старим. […] А для молодi таке середовище проживання загрожуе тiльки безбожною пиятикою, тож вона при нагодi звалює подалi, до великих мiст" - читання цієї книги засвідчує про те, що й у заштатному Задрипанську можливі ще й, ой, які, сюжети…

Хоч від сіл і містечок, побіжно змальованих у творі, віє запустінням та занедбаністю: "…село вимирає. Тут живуть бабусі й майже немає молодих сімей. Загалом хати пустують.", "…набережна була вражена вірусом руйнації. Ресторан уже два роки як закрився… Пляжна зона під рестораном укрилася бур’янами й сміттям, колись ошатні "грибочки" й кабінки для переодягання були загидженими" - їхні жителі, все ж живуть та мріють про високе й земне, не зважаючи на всі намагання влади перевернути їх на бездумну худобу.

І в кожного жителя, кожної сім’ї є свій "скелет у шафі" [2], свої сокровенні, страшні, сороміцькі, фантастичні таємниці, які свідчать, скоріш, не про гріховність, а про приналежність до живого життя:                                                          

                         У кожній шафі -                                                          

                         Нудиться скелет,

                         І там, лишень, його немає

                         Де затхлість і запал погас,

                         Де вир життя зникає…

Здається, сталася чергова особиста трагедія. Юна Ксенька від сестри Варварки дізналася, що вона байстрючка [3].  Це сором, це жупел, це зневага друзів й однокласників, косі погляди сусідів й глузливі посмішки беззубих бабок на базарі. Радше бути законною донькою алкоголіка, пиятика, навіть злочинця. Десь підсвідомо, вона щось таке відчувала (Та й не дивно, адже народилась Ксенька через двійко років опісля того, як її мати Віта розлучилася з п’яницею Геником. Та й у рідкі свої появи перед колишньою своєю сім’єю, останній до Ксеньки відносився більш ніж прохолодно).

Та на диво, дівчина, навіть, рада такому повороту долі. Хоч щось незвичне в сірості буднів рідного містечка Задрипанська! Мало того, Ксенька вирішує віднайти своїх родичів по-батькові (батько помер через кілька років після народження доньки).

Вирішено – зроблено. І коли на чергові вихідні мама із сестрою поїхали до бабці – Ксенька вирушила до міста Б. у пошуках родичів. В електричці вона знайомиться з Марком, який (яка прикрість – він же сподобався юнці!) виявляється її братом по-батькові…


Та не все так просто. Поступово Ксенька дізнається багато всього такого, від чого голова йде обертом. Її правильна й розсудлива мати Віта двічі нещаслива в особистому житті - довелось розлучитися з пиятиком Геником й бути зрадженою коханим Назаром - була засудженою й вимушена переїхати до Задрипанська - подалі від людських пересудів. Марко - не син Ксеньчиного батька, а лише його дружини Зінки. Зінка не просто продавщиця магазину – вона слуга чи хазяйка демона, у неї є магічна книжечка і вона може "наводити" на людей біди, хвороби, та й, зрештою, свого чоловіка Назара вона звела до могили, намагаючись відрадити від коханки – Ксенчиної матері.

На додачу у сестриного нареченого Максима є позашлюбний син. А до мами Віти сватається безпорадний одинак дядько Павло з дурнуватим (чи вельми розумним) сином Валериком.

Та й у інших жителів Задрипанська ще ті скелети у шафі. Керівник балетної школи Онуфрій Станіславович дуже охочий до своїх юних учениць. І багато хто з цих дурненьких балерин вірить, що завдяки сексуальній близькості з вчителем їм додасться таланту. Та поки що, переважно, з’являються діти – як у нинішньої дружини Юрія Соколова Світлани. А зараз у вчителя нова улюблениця – недоступна для однолітків Настуня. А вона запала в око бізнесменові Ярославу, що згубило Онуфрія й накликало біду на Настуню…

Сюжет закручується. Долі й дії героїв у минулому й сьогоденні сплітаються. Віта за допомогою Валерика знаходить у лісі ледве живу Настуню. Ярослав відкуповується від власного злочину. Начальником Задрипанського відділку міліції виявляється винуватець у засудженні Ксеньчиної матері Тимофій Васильович, а зробив він це за хабар від Зінки. Начальник міліції в подвійній зацікавленості звинуватити Віту та Валерика у викраденні та знущанні над Настунею (сховати старий гріх неправедного засудження Віти та й величенький хабар від справжнього злочинця – Ярослава – гріє душу). Міліціянти шантажують Віту доньками, а Валерика просто по-звірячому б’ють – вони от-от зведуть самі на себе наклеп. Ксеньку й Варварку піддають остракізмові односельці та однокласники. Здається виходу нема…

Та така вже непередбачувана доля у байстрюків – їм на допомогу приходять їхні біологічні батьки, звідні та несправжні брати. Зло покарано, підступників виведено на чисту воду, правда торжествує, а головні герої опісля пережитого стають сміливішими та рішучішими. Happy end!..

Так - Хеппі енд, хоч це і дивно у сьогоднішньому брутальному світі. Можливо хороший кінець роману хоче сказати нам, що всі негаразди в кінці-кінців поборе любов – справжня любов – зображена на найкращій Ксеньчиній картині:

"Це ти з батьком. Ви навіки разом, які б вітри не пронизували вас наскрізь. І сліди від усіх ваших вчинків, поганих і хороших, однаково буде засипано снігом вічності. Ви просто йдете далі, тримаючись за руки, бо головне – це кохання. Воно прощає все, якщо залишатись йому вірним".
 
[2] Скелет у шафі (англ. Skeleton in the closet чии Skeleton in the cupboard - англійський ідіоматичний вираз, що означає певний приховуваний факт біографії (.. Особистий, сімейний, корпоративний і т д), який в разі його оприлюднення, здатний завдати значної шкоди репутації. Виходячи з контексту, ця фраза може бути зрозуміла як захований в будинку труп, який пролежав так довго, що встиг розкластися до стану скелета.
 
[3] байстрю́к (ж. байстрю́чка, змен­шене — байстрючо́к); = ба́йстер = байстря́ = байстрюченя́ — народні назви позашлюбного сина (також зневажливо або лайливо). Не байстрюкові гріх, а батькові (приказка); А з калини, мов гадина, Байстрюк виглядає! (Т. Шевченко); Солдат­ка йде, байстря несе (Г. Квітка-Ос­нов’яненко)

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 25.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

XXVIII Міжнародна виставка рукоділля та хобі HANDMADE-Expo
З 26 по 29 вересня1 2018 року запрошуємо на Міжнародну оптово-роздрібну виставку рукоділля та хобі HANDMADE-Expo, яка відбудеться на території виставкового центру МВЦ (м. Лівобережна, Броварський проспект, 15).
Читати більше
Чи можу я бути вродливою?
Найважливіше в людині часом неможливо побачити очима. Контуринґ, пластичні операції, дорога косметика, брендові речі, довге волосся з квітами і пташки навколо... Що б ще таке зробити, щоб стати, як дівчата з Instagram? Стати вродливою?
Читати більше