Михайло Коцюбинський. Для загального добра
Ця повість була надрукована у львівському журналі "Зоря", а цензори довго не допускали її до читача в Росії. Цензор граф Головін у своїй доповіді Петербурзькому цензурному комітетові мотивував це рішення так:
"Брошура ця написана досить популярно і, очевидно, призначена для народного читання. Але в душі селянина вона може викликати тільки ненависть до властей, які діють на його користь, оскільки за брошурою наслідки старань комісії виявляються жахливими: рушиться ціла сім’я. Крім того, і правопис брошури не відповідає правилам, встановленим у Росії для творів малоросійською мовою".
У центрі розповіді – доля молдавського селянина Замфіра Нерона, який живе з виноградників. Вдався хороший урожай. Можна буде вигнати багато вина, продати його, забезпечити безбідне існування дружині та дітям.
Але до села приїжджає комісія, яка шукатиме філоксеру. Це комахи, які нищать виноградники. Присуд один: знайшли філоксеру – знищили виноградники, щоби хвороба не розповсюджувалася далі.
Філоксеру знайшли на виноградниках Замфіра Нерона. Як він не вмовляв членів комісії, навіть погрожував їм, але нічого не допомогло. Його виноградники вирубали і спалили.
Не знаходить душевного спокою і керівник комісії Тихович.
"І знов для Тиховича неспокійна, тяжка ніч, і знов нічниці мордують його. Серед тихої, безгучної ночі встають перед нього давні спогади, пригадується життя ціле. Ще з того часу, як він почав ясніше формулювати свої думки, свої бажання, потреба розумної, живої, корисної праці сталася для нього безперемінною умовою життя. Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом й недосяжних проектів! А проте пильно вчилося, невважаючи на боротьбу з важкими умовами життя, на убожество, бо була гарна мета, були надії… Проминули гімназіальні літа, збігли непомітно й університетські – прийшла пора здійснити мрії, знайти ту живу, розумну працю. Та ба! Не завжди так складається, як сподівається. Замість живого, корисного діла глузлива доля підсунула переписування в канцелярії якихсь сухих, нікому не потрібних паперів – і то лиш за злиденний шматок хліба. Замість живого діла – канцелярщина! Чи варто було стільки вчитися, стільки працювати, щоб змарнувати все у чотирьох стінах, утопити свою здатність у казеннім чорнилі, запорошити живу душу пилом відвічних шпаргалів?".
І ось, здавалося, знайшлася жива справа – рятувати бессарабські виноградники від філоксери. Проте в кожному селі вороже сприймали комісію, очолювану Тиховичем. Селяни не розуміли, що потрібно знищити шкідника, аби він не розповсюдився на інших виноградниках. Мова йшла про їхні виноградники, їхнє добро, саме виживання на світі. Жодні докази не спрацьовували. Піп теж був на боці селян. І лише допомога місцевої влади, яка кивала на начальство згори, за вказівкою якого працює комісія, рятувало справу.
"А поки що кожний зрубаний Тиховичем виноградник накладав вагу на його сумління. Не ставало певності в корисності діла, грунт почав хитатися під ногами в Тиховича".
Важко пережив загибель свого винограднику і Замфір Нерон.
"Коли роботи скінчились, Замфір міг бути певним, що на його винограднику нема більше філоксери. Не стало й теж розкішних кущів, з якими зв’язано стільки спогадів, які годували його життя ціле. Не стало тих бочок вина, про які він марив, не стало шматка хліба… багато дечого не стало. Пропали й дерева, посаджені дідом, прадідом, може… Лишились тільки дрібні діти, божевільний батько та хвора, безсила від перевтоми жінка. Лишився біль у серці та безталання – і більш нічого… Ах, правда, лишилась ще глуха ненависть до всього, що зветься паном, що має спільність з школою, наукою, з законом…".
Коли піп каже селянинові лікувати дружину, той відмовляється: "
… доктора? Навіщо? Щоб отруїв мені жінку, як ті – виноград?.. Ніколи!..".
Нещасна вмирає.
Комісія покидає село. Їде далі робити свою справу, шукати філоксеру, зрубувати і спалювати виноградники.
"Тихович здригнувся, глянув на двір і стрівся очима з божевільним мош Дімою. Тихий, лагідний, як дитина, дідок на цей раз не осміхався. Втопивши в Тиховича повні дикого гніву та ненависті очі, мош Діма підняв догори кулак і потряс їм навздогін Тиховичеві…
Але коні шарпнули, і мош Діма разом з жалібною корогвою щезли, закриті хмарою куряви…".
На будинку, де живуть нащадки Замфіра Нерона, встановлено меморіальну дошку з написом: "В 1893 році видатний український письменник М.М.Коцюбинський був у Джурджулештах і написав твір "Для загального добра", в якому змальовує долю молдаванина Замфіра, що жив у цій хаті".
Дослідники творчості письменника стверджують, що це міф. Насправді Замфір Нерон – збірний образ молдавського селянина, чий виноградник був знищений, хоча сам Михайло Коцюбинський брав участь у роботі філоксерної комісії.
Анатолій ВЛАСЮК
31 березня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
