Традиції народного розпису

Цей вид народного мистецтва почався з настінного малювання, розпису печі та меблів, посуду. Проіснував він від давніх часів Київської Русі та поширювався та розвивався в селах України. Традиція розпису формувалася протягом тисячоліть і була пов'язана зі знанням етносу, наділена образністю, природою та частиною космосу, розпис був своєрідним оберегом. Найчастіше зображали фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами, цикли дня, року та цілого життя. Головними символами, які втілювалися ще з первісних часів, були:

• птахи — символи гармонії та вісники сонця на Землі;
• павичі — символ довгого шлюбу;
• грифон — символ Сонця та домашній охоронець скарбів;
• фазани символізували світло, розквіт, добру вдачу;
• ластівка відображає весну, тепло, віщує добро і сімейне благополуччя;
• голуб означає щиру любов, відданість;
• півень — символ прбудження, відродження;
• сокіл — мужність та звитяга;
• зозуля — уособлює таємницю вічного плину часу;
• журавель — любов до Вітчизни;
• соловей — веселощі;
• сова — мудрість і знання;
• лебідь — краса та вірність;
• калина означає дівочу вроду та чистоту;
• мальва — символ козацької доблесті;
• соняшник — оберіг домашнього вогнища;
• ромашка символізує здоров'я, доброту, ніжність;
• біла лілія — життя і безсмерття душі людини;
• виноград — символ шлюбу.
  

Також малювали геометричні фігури, лінії, спіралі, зиґзаґи, у колі — хрести.

Символічний зміст мають: вазони, птахи — земне життя, риби та змії — потойбічний світ.

Головним елементом є “дерево життя”: воно не має в собі нічого натурального чи реалістичного, але в цілому є чистим витвором фантазії. Це — своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю. Його ніхто не бачив, але воно повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним.

З часом у кожній місцевості почав з'являтися певний вид розпису, орнамент, техніка, які використовують і сьогодні.

Косівський розпис

Народився в українських Карпатах, у місті Косові Івано-Франківської області. Стрімкий розвиток соледобувної промисловості стимулював появу й різних видів декоративного ремісництва в цьому регіоні. Зокрема кераміки і декоративного розпису. На виробах у стилі народного примітивізму можна знайти рослинні мотиви; зображення птахів, звірів та інші традиційні малюнки. Характерні кольори для цього виду розпису: білий, зелений і охра. Основні елементи косівського розпису – квіти, візерунки, що переходять у геометричний орнамент; птахи та зображення людей у національному гуцульському одязі. Основні елементи косівського розпису – це квіти, пелюстки, листки-завитки, крапки та лінії-мережива. 

Опішнянський розпис

Родом з Полтавської області. Відома опішнянська кераміка ще з XVII століття. Однойменні орнаменти відрізняються особливою життєрадісністю і яскравістю. У малюнку обов'язково присутня огинаюча лінія, вироби покриваються ангобом (спеціальним глиняним шаром). На поверхнях виробів малюються ягоди, листя, каракулі (кривульки), квіти, метелики, сердечка, гілки тощо. Опішнянський розпис був також включений у перелік об'єктів нематеріальної культурної спадщини України.

Бубнівський розпис

Може бути більш відомий під кодовою назвою "Бубнівська кераміка". Цей вид декоративного мистецтва був поширений у Вінницькій області, у місті Гайсин. У порівнянні з вищезгаданими художніми ремеслами, Бубнівський розпис має сумну долю. Після смерті основних її ідеологів - братів Герасименко - він поступово втрачає свою популярність. І сьогодні про нього знають небагато. Побачити експозицію бубнівської кераміки можна в музеї-садибі братів Герасименків (с. Новоселівка Вінницької області). Серед інших видів розпису його відрізняють рослинні дивовижні орнаменти і жовто-коричневі, білі, блакитні і сірі кольори. 

Васильківський розпис (майоліка)
Васильків – це місто на Київщині! Васильківський розпис захоплює своєю незвичайністю. У васильківському розписі яскраво виражена стилізація форм, поєднані рослинні мотиви та зображення тварин. Декоративності йому надає рослинний візерунок із мазків. Основні кольори цього розпису: червоний, синій і жовтий.

Петриківський розпис

Село Петриківка Дніпропетровської області здавна уславилося своєрідним мистецтвом розпису. Незвичайний петриківський орнамент виник уже в ХVІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання рослинно-квіткового орнаменту для декоративного оздоблення. Цьому орнаменту властиві легкість і виразність загального композиційного вирішення. Вибір традиційних кольорів Петриківського розпису доволі обмежений: найчастіше майстри працюють із червоним, що знаменує вогонь життя, силу духу, рідний дім; синім, що означає спокій, силу та мудрість; жовтим, який символізує життя, багатство та врожай; коричневим – земля-годувальниця, надійність і відповідність; зеленим - як відображенням пробудження, надії та доброго настрою; рожевим, що притуплює емоції гніву та агресії; білим як символом чистоти, щирості та відвертості; жовтогарячим, який символізує владу, розкіш, сонце та радість, іноді використовували й фіолетову фарбу, яка відображає єдність протилежностей. Окрім того, ніколи не змішують одну фарбу з іншою.