Піти, щоби повернутися

Затишно дитині у материнському лоні. Тепло, спокійно. Але приходить час, і вона інстинктивно шукає дорогу назовні. Рветься тонка оболонка, що дев’ять місяців слугувала їй оберегом. Перший самостійний ковток повітря перетворює її з плоду на людину, на немовля.

Тепло і ніжно огортає її друге коло – родина. В ідеалі вона повинна захищати дитину, поки та не визріє до зустрічі з соціумом. Саме у родині закладається основа характеру. Тут, у відносній безпеці, дитина усвідомлює себе.

Поступово і в цьому колі їй стає тісно. Вона потребує самостійності та одного разу обов’язково спробує розірвати цю лагідну оболонку. Так народжується особистість.

Далі – більше. Кожна кризова ситуація – це, свого роду, прорив, розрив, народження, перевтілення. Інколи поверхове, неглибоке, дуже часто – кардинальне, болюче.

Розриваючи оболонку за оболонкою, руйнуючи брами та кордони, людина шукає своє місце у цьому світі. Шукає себе. Спочатку вперто, несамовито зносить бар’єри, що її стримують. Потім стає більш поміркованою, частіше озирається назад, глибше зазирає у власну душу.

Якщо людині не заважали у її здоровому прагненні досліджувати світ, то вона повернеться туди, звідки почала свій шлях – до себе.

Наче стомлений Магелан після навколосвітньої подорожі, ступить вона на рідний поріг. У трюмах її душі буде виблискувати дорогоцінне каміння досвіду, але найголовніший скарб вона знайде тут. І цей скарб – вона сама.