Тому роду нема переводу, в якому всі шанують згоду.

12 вересня 2016
Ганна Черкаська
Собко – давнє українське прізвище, що виникло від прізвиська. Утворилося воно від давнього слова "собь" за допомогою суфікса –ко. Оскільки слово "собь" має кілька значень, тому прізвище Собко можна трактувати по-різному:

по-перше, так матері називали бажане дитя. Собко – "мій власний, милий, рідний";
по-друге, "собь" – це власність, майно, багатство, скот, тому це прізвисько отримував багатий, гарний господар.

При цьому на Західній Україні Собками називали гонорових господарів. Відомо, що козацький літописець Самійло Величко називав короля Яна ІІІ Собеського – Собком. У чумаків це прізвище мало інший відтінок значення – "міцний господар-лідер", на півдні дуже поширене слово "соб!" ("цоб!") – спонукання волів, биків; тобто хазяїн, який керує іншими.
 
uahistory.com
 
5 (18 травня) 1912 року у Москві народився Вадим Собко, радянський письменник, дядько Гелія Снєгирьова. Його батько – Микола Собко – полковник царської армії, високоосвічена й багата людина, у радянський час зник без вісти.

Вадим Собко закінчив Луганську профтехшколу (1930), працював на Донбасі, слюсарем на Харківському тракторному заводі (1930-1934). Тоді В.Собко почав писати вірші й нариси про героїку шахтарської праці. В 1931 році у видавництві "Український робітник" побачила світ перша книжка його нарисів про шахтарів "Прощай, обушок!".

У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету. Наступного року став членом ВКП (б).

З червня 1941 р. служив у Червоній армії. У роки німецько-радянської війни працював в армійських газетах "Защитник Родины" (9 армія), "Советский боец" (5-а ударна армія). Брав участь у бойових діях: під Сталінградом, в боях за Берлін був тяжко поранений. У 1947—1950 рр. був начальником відділу культури газети "Советское слово" при Радянській військовій адміністрації в Берліні, після чого демобілізувався у званні підполковника.

Орденоносець: два ордени Червоного Прапора, орден Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни I ступеня, у 1951 р. удостоївся Сталінської премії третього ступеня за роман "Запорука миру" (1950).

У 1975 р. отримав Державну премію імені Т. Г. Шевченка за роман "Лихобор".

Про увінчаного найвищими нагородами Собка у вузькому колі літературознавців говорили: "Гарний мужик, якби ж він міг не писати". Та графомани не вміють не писати…

12 вересня 1981 року в Києві на 69-му році помер Вадим Собко.

Старша сестра Вадима Собка, Наталя дивувала усіх своїм поетичним талантом, одержала чудову домашню освіту. Двадцятилітньою Наталя Собко вийшла заміж за Івана Снєгирьова, студента фізико-математичного факультету Харківського інституту народної освіти і скоро стала мамою Євгена Снєгирьова, по-домашньому Гелія. Іван Снєгирьов обожнював себе геніального, а дружину мав за служницю; він пробував працювати у школі, потім зайнявся літературою. Зобов'язана турбуватися про сина і чоловіка, зводити кінці з кінцями, молода жінка забула про свій хист.

Коли почалися судові процеси СВУ, Наталю Собко часто викликали на допити, розпитували про батька, про друзів-поетів. Таке життя довело її до страшної хвороби: спочатку вона перенесла операцію з приводу раку грудей, потім – дві трепанації черепу з приводу раку. У 34 роки вона стала німою, паралізованою при ясному розумі. Коли почалася війна, родина переїхала на Кавказ. Іван Снєгирьов служив у агітбригаді політуправління штабу, а Гелій бігав до школи та доглядав за мамою. Певно, страшні напади болю й небажання зв’язувати синові руки дали матері сили: вона викинулася з вікна.

З цього часу Гелієм опікувався дядько, молодший брат матері – письменник-орденоносець, лауреат Державної премії СРСР – Вадим Собко та дружина дядька – професор В.Войтушенко. Гелій закінчив Харківський театральний, попрацював актором, викладачем, одержав роботу в редакції газети "Літературна Україна", став членом Спілки письменників. У 30 років Снєгирьов видав збірник оповідань "Літо вернеться", пізніше з’явилися повісті "Чи мав я право?" та збірка оповідань і повістей "Народи мені три сини". Згодом Гелій Снєгирьов – головний редактор Київської кіностудії хронікально-документальних фільмів і небезпечний дисидент.
 
uahistory.com
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше