Пишучи статті чи дописи до газет з раннього віку, можу сказати - оце вперше пишу статтю як наслідок після прочитання книги. Літературний твір, який надихнув мене, думаю, користується неабиякою популярністю серед молоді, та й взагалі серед читачів. Погодьтеся, кожен якщо й не тримав у руках, то принаймні чув про книгу «Дім дивних дітей» американського автора Ренсома Ріггза. Суть книги не зовсім у тому, про що йтиметься у дописі, але мою увагу привернув один аспект, що відкрився мені під час прочитання роману.
У творі розповідається про дітей, які були дивними для оточуючих, бо володіли різними незвичайними здібностями. Книга ця – фантастична, і якщо вірити тому, про що йдеться у ній, то в нашому світі таких людей дуже багато, чимало із них проживають у так званих часових контурах. Але річ не в тому. Герої цього роману жили за часів Другої світової війни. Цікавим є те,
як ці особливі діти були сприйняті своїми сучасниками. Одна із героїнь розповідає, що таких людей суспільство просто витісняло зі свого кола. Особливі, обдаровані люди ставали зайвими, зазнавали знущань та принижень з боку «нормального» свого оточення.
Я змогла провести паралель між цією історією та сучасними мені проблемами. Насправді це дуже актуальне питання – як ми повинні сприймати людей, які відрізняються від нас, які є нестандартними у своїх поглядах, висловлюваннях, зрештою, у своєму виборі?
Насправді для нас, українців, дуже гостро постає така проблема. Взяти хоча б те, що у кожного із нас є свій погляд на ситуацію, що склалася в країні. Ще під час революційних подій був поділ на майданівців та анти майданівців Часто стаю мимовільним спостерігачем суперечок у маршрутках чи будь-якому іншому громадському місці. Коли у тебе є власна думка, то дуже вже важко змиритись, що чиясь може бути відмінною від твоєї. Особисто я маю досвід спілкування із дівчиною з південного регіону України. Її погляди не те щоб не збігаються з моїми – вони не суголосні з основними ідеями Революції гідності.
Спілкуючись із нею, остаточно зрозуміла всю суть поняття «толерантність». Наші переписки в соцмережі були на дивно культурними, аргументованими і якраз-таки толерантними. Але ж так, погодьтеся, буває вкрай рідко.
Не всі вміють проявляти вихованість до людей, які є, на їхній погляд, дивними. Це проявляється хоча б у ставленні до неформалів і взагалі, тих, котрі чимось відрізняються від загалу. Про вищий ступінь цієї проблеми – невміння поважати думку інших людей, якщо ми вважаємо її хибною – взагалі мовчу.
Схоже, потрібно ще чимало часу, аби наша свідомість досягла такого високого рівня – рівня європейського. Отож, якщо чекаємо змін, то не лінуймося творити їх власноруч!
