Читати більше
Тобі Барбі треба!
Коли мені її подарували, я вже збиралася до школи. Ще з початку літа мама купила наплічник і ми поволі наповнювали його зошитами й ручками, олівцями і фломастерами. У вересні я переступила поріг школи, вміючи швидко читати і навіть трохи писати. Уроки минали непомітно, я поверталася додому, а там мене звично чекала вона. Барбі, яку привезла мама з Польщі, була взірцево стрункою, не подібною на жодну з моїх знайомих старшокласниць, мала яскравий мейк і білі туфлі (такі я бачила хіба в наречених на весіллі), ми з мамою разом вигадували для неї одяганки. Але, мабуть, шестирічка переросла своє захоплення лялькою, тож Барбі все частіше тулилася у тісній коробці. Потім в неї з’явилися подруги – Кітті й Белла, які теж проживали свої лялькові життя у барвистих коробках. Мене вабили книжки, а не іграшки, я не відчувала такого захвату від ігор з Барбі, як, наприклад, мої ровесниці, які одягали і роздягали своїх Барбі, купували або шили для них наймодніші наряди, поки я читала «Снігову королеву» Андерсена і перечитувала «Пеппі» Астрід Ліндгрен. Лялька просто існувала на поличці мого життя до одного дня…
Коли американка Рут Хендлер наприкінці 50-х років минулого століття створила красиву ляльку і назвала її на честь своєї дочки Барбари, то навряд чи могла передбачити ажіотаж, який викличе іграшка не лише в дітей, а й у дорослих. Барбара Міллісент Робертс (повне ім’я красуні) стала хітом продажів компанії «Mattel», започаткувала моду на своєрідний barbiestyle – вишуканість жіночих образів й ідеальність жіночих пропорцій. Хоч перша Барбі коштувала всього три долари і носила смугастий купальник. Пізніше, у 60-х роках для неї придумали багато розмаїтого одягу, взуття й аксесуарів. Тоді ж їй подарували симпатичного бойфренда Кена, щедро умебльований будинок мрії, розкішний автомобіль.
З роками Барбі молодшала (з поважної пані перетворювалася у бунтівливу підлітку, що кидає виклик правилам й обмеженням), професійно розвивалася (медсестра, стюардеса, політикиня, спортсменка, астронавтка), змінювала ролі (приміряла національні костюми, а в 2017 році одягла хіджаб), експериментувала з мейкапом, кольором очей (більше 20-ти варіантів) і шкіри (десятки відтінків!), розмірами і формами (різні типи фігур, у 2016 році випустили пишнотілу Барбі, що пропагує бодіпозитив). Наприкінці 90-х з’явилася перша лялька на інвалідному візку Беккі, а в 2014 р. – лялька Елла, що втратила волосся через онкологію. Таким компанія показувала свою небайдужість до питань, пов’язаних з інклюзією.
З 2018 року «Mattel» запустила серію персональних ляльок Role Models, серед яких можна впізнати мексиканську художницю Фріду Кало, британську боксерку Ніколу Адамс, американську математикиню Кетрін Джонсон, українську фехтувальницю Ольгу Харлан. З кінця 80-х існують барбі-двійниці Мерилін Монро, Одрі Хепберн, Уїтні Г’юстон. У 2015 році змоделювали екземпляр Барбі з ШІ (штучним інтелектом) та вбудованим wifi, завдяки чому вона могла спілкуватися і навчатися чогось нового від своєї власниці. Образи видатних українок приміряла на себе славнозвісна лялька у 2021 році, коли у Києві глядачі мали змогу побачити на виставці «Barbie: Пані України» Ольгу Кобилянську, Лесю Українку, Марію Заньковецьку, Марію Примаченко, Катерину Білокур, Соломію Крушельницьку, Квітку Цісик, реперку Alyona Alyona, рокдіву Юлію Саніну, волонтерку Яну Зінкевич.
Барбі стала знаковим обличчям не лише другої половини ХХ століття, а й вписала себе золотими літерами в історію сучасної поп-культури. Барбі мандрувала країнами і континентами, прибутки від продажів рекордно зростали, шанувальники іграшки об’єднувалися у величезну спільноту барбіфанів, слава Барбі стала глобальною. Школярки на перервах гралися Барбі, а старші колекціонували знамениті ляльки. Барбі встигла вже відсвяткувати своє шістдесятиріччя, але дискусії довкола цієї іграшки і її філософії не стихають донині. Чому Барбі сприймається як красива? – риторично запитує у своєму есе Альберт М. Марго (1997). Мері Ф. Роджерс у книзі «Культура Барбі» (1998) розглядає ляльку у дискурсі культурного вияву сексизму, визнає її неоднозначну ідентичність, адже тіло Барбі, на думку дослідниці, – то ідеальна метафора сучасності – [щось] пластичне, стандартизоване, фальшиве. М.Г. Лорд у книжці «Назавжди Барбі: неавторизована біографія реальної ляльки» (1994; 2004) пише про двояке ставлення до жіночності в нашій культурі, яке розвинула персоніфікована лялька, що має дуже неоднозначне походження. Про чудо Барбі і процес формування жіночої ідентичності через продукт поп-культури (імітація жіночого вигляду, лялька як інструмент самовияву, гра з/у Барбі й аж до психологічних дебатів про питання самоідентичності) пише у своїй статті Л. Райт (2003). Дослідниця Кім Тіффолетті, аналізуючи природу людини в епоху цифровізації, не оминає і вплив ляльки Барбі (стаття «Кіборги та ляльки Барбі: фемінізм, популярна культура постлюдське тіло (2007). Фахівці з педагогіки та вікової психології теж згадують Барбі у своїх студіях. Себастян Табол у статті «Барбі – постмодерністичний вимір культури» (2005) зауважує згубні наслідки орієнтації дівчаток і юнок на взірець краси Барбі (надвимогливість до зовнішності, гіперконтроль над тілом, схильність до анорексії тощо). Цікавою є і ґрунтовна праця Мартіна Ключиковського, який робить спробу продемонструвати читачам роль ляльки Барбі у польській культурі (2020).
Наприкінці липня у кінопрокаті з’явилася фентезійна комедійна стрічка «Барбі» Ґрети Ґервіґ, у якій Барбі постає трохи іншою, ніж зазвичай: якоюсь надто крихкою і смертною, обдарованою целюлітом і сумнівами у своїй досконалості, депресивною і… реальною. Так, Барбі стає людиною, виривається з пластикової оболонки, отримує справжнє жіноче тіло і вирушає з ним до гінеколога. Вигнанка з Барбіленду перестає дивитися крізь рожеві окуляри і відчуває сором себе самої. Цей фільм показує ляльку вразливою до того, що про неї думають інші. Цей фільм показує зіткнення різних світів, врешті, розмаїтість цих світів: чоловічого і жіночого, реального і віртуального, дитячого й дорослого, натурального і бутафорного… Фільм спровокував мене на багато запитань передусім собі, надихнув на спогади, рефлексії минулого…
…Лялька просто існувала на поличці мого життя до одного дня. Мені було майже вісімнадцять, я почала зустрічатися з бойфрендом, якому одразу чомусь не сподобалися мої окуляри («У лінзах ти виглядала б спокусливіше!»), який вважав, що я роблю великі кроки, коли ми гуляємо в парку («Якби ти носила туфлі на каблуках, то так не бігала б!»), який захоплювався дівчатами у спідничках, їхніми стрункими ногами, і навіть цього не приховував, а навпаки, постійно торочив, що широкі джинси ховають жіночу красу. З часом зауважила, який типаж дівчат найчастіше привертає його увагу на вулиці. То були височенні блондинки в яскравих сукнях чи коротких спідницях, щедро «наштукатурені» косметикою, на каблуках. Якось після його чергової репліки про те, що і як «повинні» робити дівчата, я не стрималася: «Тобі Барбі треба! Будеш задоволений!». Він зирнув на мене спідлоба і випалив: «А вони ж Кена шукають, а не мене!». Ми розреготалися на весь Стрийський парк. Це було одне з останніх наших побачень. Через кілька років він одружився. Цікаво, чи схожа його дружина хоч трохи на Барбі?
Роксолана Жаркова
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
Читати більше
Читати більше
Читати більше