Три пристрасті гетьмана Мазепи: політика, мистецтво і Мотря Кочубей

25 липня 1687 року гетьманом України став Іван Мазепа – досить суперечлива особистість в українській історії. Вороги його вважали хитрим політиком і зрадником. Прихильники стверджували, що він прагнув порятунку та процвітання для рідної землі. Скільки людей, стільки і думок. Однак, що би про нього не говорили, мусимо визнати, що для України він зробив чимало. Період його правління характеризувався відродженням гетьманської України, передусім Києва – її духовного центру, розвитком культури, а також піднесенням соціального та релігійного життя.

Піднявшись кар'єрними сходами, Іван Мазепа багато уваги приділив саме розвитку освіти. Він був спонсором будівництва Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму. І, взагалі, був досить щедрим меценатом: будував та реставрував церкви, дарував храмам дорогоцінні речі, опікувався православними святинями за межами України. І все це за власні кошти.
 

За його гетьманства активно видавалися українські твори. В історії України не часто таке спостерігалось, навіть у нещодавні 90-і. Та й взагалі, за сприяння Івана Мазепи в Україні того часу почалось "культурне відродження", яке охопило не тільки мистецтво та архітектуру, а й філософію, теологію, літературу та науку. Погодьтесь, такі речі заслуговують поваги. Цікаво, що у той час якраз виник новий напрям в українському мистецтві – українське бароко, яке ще називали мазепинським.

Однак, Іван Мазепа був ще й звичайним чоловіком. Хоча, можливо, і не таким звичайним :) Вважається, що він був палким коханцем. Подейкують, що навіть польська королева Марія-Людовіка була до нього не байдужа. Однак, те, що він користувався прихильністю серед жінок, ще не означає, що він був бабієм.

Як виявилося, у Мазепи було досить багато недоброзичливців. Вони і розповсюджували про нього усілякі побрехеньки: начебто гетьман мав стосунки з жінкою польського шляхтича Фальбовського. Коли про це дізнався її чоловік, то наказав піймати Мазепу, прив'язати його до коня і пустити у поле. Ця історія стала легендою, бо документального підтвердження цим подіям немає. Зате надихнула поетів (навіть, смого Байрона), художників, композиторів. У будь-якому випадку, покарання Мазепа уникнув. І таких історій було чимало.

Тим не менше, гетьмана запам'ятали не тільки як ловеласа, а як хорошого сім'янина. У шлюбі з вдовою Ганною, у якої було 2 дітей, Мазепа прожив 35 років – до самої її смерті. І навіть після цього не перестав турбуватися про своїх пасинків.

Однак була у його житті одна скандальна історія – кохання з Мотрею Кочубей, його похресницею. І все би нічого, та коли йому було вже добрих 60, їй було усього 16. Мазепа навіть хотів одружитися з нею, однак невдоволення батька, осуд козаків та церкви завадили цьому.

Від їх нещасливого кохання залишились лише кілька зворушливих листів:

Листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубей

1
Моє серденько, мій квіте рожаний!

Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти, через сей листочок кланяюся, всі членики цілую люб'язно.
 

2
Зажурився я, почувши од дівки таке слово, що Ваша милість зазле на мене маєш, бо Вашу милість при собі не затримав, але відіслав додому; уваж сама, що б з того виросло.

Перша [причина]: щоб твої родичі по всім світі розголосили, що взяв у нас дочку уночі гвалтом і держить у себе замість підложниці.

Друга причина: що, тримавши Вашу милість у себе, я б не міг жадною мірою витримати, та й Ваша милість так само; мусіли б ми із собою жити так, як подружжя каже, а потім прийшло б неблагословення від церкви (1) і прокляття, щоб нам з собою не жити. Де б я на той час подівся, і мені через те Вашу милість жаль, щоб на-потім на мене не плакала.
 

3
Моє сердечне кохання!

Прошу і вельми прошу, зволь зі мною побачитися для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленькую дала.

І повторно і постократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з собою бачитися для спільного добра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу.
 

4
Моє серденько!

Уже ти мене ізсушила красним своїм личком і своїми обітницями.

Посилаю тепер до Вашої милості Мелашку, щоб про все розмовилася, а Ваша милість не стережись її ні в чому, бо вірна є Вашій милості і мені у всьому.

Прошу і вельми, за ніжки Вашу милість, моє серденько, обійнявши, прошу не відкладай своєї обітниці.
 

5
Моє серце коханеє!

Сама знаєш, як я сердечно, шалено люблю Вашу милість; ще нікого на світі не любив так; моє б то щастя і радість, щоб нехай їхала та жила у мене, тільки ж я уважав, який кінець цього може бути, а особливо при такій злості та заїлості твоїх родичів; прошу, моя любенько, не міняйся ні в чому, оскільки неоднократ слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду.
 

6
Моє серденько!

Не маючи відомості про поводження Вашої милості: чи вже перестали Вашу милість мучити і катувати, тепер отже, від'їжджаючи на тиждень на певні місця, посилаю Вашій милості від'їздне (2) через Карла, яке прошу удячно прийняти, а мене в невідмінній любові своїй ховати.
 

7
Моє серденько!

Тяжко болію від того, що сам не можу з Вашою милістю просторо поговорити, щоб на відраду вчинити Вашій милості в теперішнім смутку; чого Ваша милість од мене потребуєш, скажи все сій дівці; нарешті, коли вони, прокляті твої, тебе цураються, іди в монастир, а я знатиму, що на той час з Вашою милістю чинити, що потрібно, і повторно я пишу, ознайми мене, Ваша милість.