Тепла казка від Наталі Волотовської

СВІТЛО ДЛЯ РІДНОЇ ЛЮДИНИ…

Сліпий дідусь повернув голову в бік тепла…

Він був майже сліпий – тому жилаві руки, складені на столі до молитви, першими змогли намацати невеликий підсвічник, на якому, очевидно, стояла свічка. А вже тоді, майже незрячі очі передали думку в мозок – це таки свічка… Її круглий, розмитий золотий вогник м'яко колихався від його подиху. Дідусь довго дивиться на свічку – повертає голову вбік і назад до світла – потім закриває очі, немовби пригадує, як вона мала б виглядати насправді…

У його житті було стільки справжніх моментів, а тепер ця темрява наступає і ніхто з лікарів не може нічого вдіяти. А для нього, лікаря, який цими руками рятував маленьких діток, немає нічого страшнішого, ніж бездіяльність.

– Дідусю, – то на кухню повернулася Соля, онучка. – Дідусю, ну ти вже трошки краще бачиш?..

На очах у першокурсниці медичного університету стоять сльози, від чого свічка на столі втрачає чіткі контури і дівчинка бачить її майже так само нечітко, як і її дідусь. Багато років тому він замінив їй тата…

– Дідусю, рідненький, я обов'язково добре вчитимуся і ти ще побачиш, як на деревах розпускаються нові листочки!

Вона каже ці слова й добре розуміє, що ніхто нічим уже не зможе допомогти, але старшій людині так легше. Легше сприйняти свій безнадійний стан і відчути, що світ розвивається і ліки таки знайдуться. Саме тому кожного вечора Соля приходить в темну кухню і запалює там свічку – щоб майже незрячий дідусь вловив хоч трошки світла. Світла надії. Контраст темряви і світла завжди підкреслює щось одне. І що саме – залежить від того, хто поруч.



А коли день, то Соля береться розповідати дідусеві про свої успіхи та сподівання. А ще просить дідуся скласти руки то так, то інакше – бо вона їх малюватиме, а позувати, бачте і нема кого попросити. І поки вона малює руки, які дарували надію материнства жінкам, дідусь пригадує веселі і повчальні випадки зі своєї практики…

Свічка цього вечора мерехтіла особливо яскраво.

На очі старенького наверталися сльози – він згадав себе молодого і повного сподівань. Надія не покинула його навіть і тоді, коли декан факультету – невдаха в кар'єрі та особистому житті, весело повідомив йому, що спеціальність хірурга відсутня. Тоді він не побоявся і поїхав у інше місто, де і зміг розпочати шлях акушер-гінеколога. А потім Київ. І сонячно усміхнена щира Галинка, яка стала йому за дружину. Соля перейняла від неї ту сонячну усмішку й лагідну вдачу…

– Дякую, моя Соломієнько, я таки бачу вже краще… Дякую, біжи вчитися…

І за вікном падав і кружляв грудневий сніг. Він замітав усі доріжки і подвір'я. Проте завтра – субота. Онучка виведе майже незрячого дідуся і від яскравого світла довкола він зможе краще побачити темні стовбури голих дерев. Адже контраст завжди загострює відчуття. І які саме відчуття – залежить від того, хто поруч…
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як соціальні мережі витіснили книги з нашого життя
Журналістка Зої Вільямс поділилася з британським онлайн-виданням The Guardian своїми спостереженнями щодо нинішнього покоління, яке, на її думку, набагато більше часу витрачає на соціальні мережі і месенджери, ніж на читання книг.
Читати більше
5 країн, яких можуть не побачити на карті світу наші діти через незворотні природні катаклізми
Даний матеріал дасть невтішні прогнози для 5 країн світу, які, на думку і за підрахунками вчених, можуть зникнути з обличчя землі найближчими десятиліттями.
Читати більше