Татове, мамине і насіннячкове дерева

Під кронами Лісу проросли одночасно три Дерева: одне від кореня Мами, інше від кореня Тата, а третє від їхнього насіння. Виглянули вони на білий світ, а там батьки велетнями стоять, Небо заступили.

Зле, - думає Мамине Дерево, - як же мені рости в такій гущі?

Зле, - думає Татове Дерево, - як же тут вижити?

- Добре ж як у Лісі! – голосно вигукує Насіннячкове Дерево, - Мама і Тато поруч, родина Лісом стоїть, захищає від напастей, тихо, спокійно, пташки співають, Струмок цюркоче, Мурашки житло мостять, звірина пасеться, грибники снують – жити хочеться, диво дивне навкруги.  

Не довго думаючи, Мамине Дерево погордливо розштовхало Траву, випнулося понад квіти, кущі, потім ще вище – до нижнього гілля маминого вже дістає.

- Мамо, - каже вимогливо, - поступися, мені місця бракує?

Мама торкає Тата плечем:

- Старий, поступися, дитина до Неба зрости бажає, давай простір їй звільнимо, може, з неї щось гідне нашого Роду виросте.

Розступилися. Розпростерло Мамине Дерево крону понад батьківські голови, буяє, елітним доступом до Неба втішається, думки про владу над Лісом снує.

Татове Дерево спостерігало за Маминим, меланхолійно розправляло юну крону, але не відчувало сили в корені, камінням прикладеному. Дай, Боже, - думає, - хоч кущем вирости і під дахом Родини зростати. Он інші кущі в благодаті живуть і не нарікають.

Насіннячкове Дерево розглянулося довкола, бачить, що ноги Татовому Дереву каміння приклало. Стрепенулося юне Серце, заграла Кров Родинна, тривога і неспокій огорнули Душу, Турбота про ближнього обізвалася.

- Мамо, Тату, - звернулося Дерево в надії на допомогу. – Треба братові допомогти звільнитися від каміння, він же покривиться, а то й загине, причавлений.

- Як же ми йому допоможемо? Старенькі ми вже, і наше коріння дітям у спадок віддали – їх тепер соками живимо, а з сином не пощастило – у камінному місці проріс. Струмок потрібно просити, він у повінь може пересувати брили.

Стала Родина просити Струмок допомогти і той погодився. Дощі зібрали води небесні, Ліс їх поглинув і віддав Струмкові. Той з усією силою понісся на каміння, здвигнув і переніс його у річище, звільняючи корені Татового Дерева й творячи собі малі загати. Випросталося Дерево, глибоко вдихнуло повітря Волі й дякувало рятівникам:

- Обіцяю вірно служити Родині, Місцині й Лісові, доки вистачить моїх сил!

Минали роки, кожне з Дерев слідувало власним намірам і обітницям. Мамине вже вкрило кроною все, що могло і Мороком, як даниною, обклало Маму і Тата, сусідні Дерева – пів Родини почало всихати. Якогось дня лісники обходили Ліс, а тут Насіннячкове Дерево до них і каже:

- Допоможіть, люди, вижити Родині, Ліс усихає.

Оглянули лісники Родину, визначили причину згасання їхнього Життя й позбавили Мамине Дерево привілею – відтяли його від кореня. Сила повернулася до Родини, оновилися всі Дерева, Кущі і Трави, знову весело щебетали пташки, мостячи гнізда, – Життя повернулося на Поляну.

А Мамине Дерево гаками тягача зачепили за стовбур і відправили на пилораму. Нарізали дощок для шкільного даху, а щепу віддали бабці-акушерці для розпалу дров у плиті.

- Добре виросло! – хвалили Дерево лісники. – Користі вийшло он яка купа! На пів даху школи вистачить.

[adSlot9]