Тарас Прохасько. Мої інтереси

Крім універсальних у часі й просторі (географії та історії) методів, кожна влада цілеспрямовано користується власними прийомами, які залежать не тільки від властивостей конкретного часу у конкретному місці, але й від тих цілей, які конкретна влада ставить перед собою (незважаючи на те, що вона декларує).

Моя біда, як пересічного громадянина, полягає в тому, що справжні інтереси влади постійно не збігаються з моїми інтересами. Таким чином, її спеціальні прийоми видаються мені больовими. Особливо два з них, про які я не просто здогадуюся – я вже відчув їх застосування на собі. Обидва ці прийоми прості і бездоганні…

Характерно, що стратегічні прийоми влади врешті-решт скеровані проти того, що дуже узагальнено можна назвати Книжкою. Тобто, проти того, що можна вичитати, до чого можна додуматися, читаючи, на що можна орієнтуватися, звикнувши до читання, і що неможливо терпіти, прочитавши кілька певних Книжок.

Перший прийом полягає в тому, що впродовж багатьох років влада зуміла втримати народ у стані постійного екзистенційного стресу. Маю на увазі первинне фізіологічне значення цього поняття (стрес – стан організму, що виникає у відповідь на дію несприятливих зовнішніх факторів, виявляється у формі напруження або пристосувальних реакцій). Головним джерелом цього стресу є влада, яка філігранно утримує таку ситуацію, коли кожен громадянин мусить постійно балансувати між мінімальним достатком і граничним виживанням. Йдучи цією тонкою лінією, можна в будь-який момент перехилитися в той чи інший бік. Влада має достатньо важелів, щоби посприяти й першому й другому. Хоча докладати зусиль, тобто перебувати у безперестанному напруженні, кожен мусить сам, не сміючи зупинитися, постійно сподіваючись краху свого мінімального достатку. Специфічна пристосувальна реакція полягає власне в тому, що відчуття виживання охопило навіть тих, хто давно вже звик до якісної їжі, об лаштованої згідно з власними комплексами домівки і одноманітних розваг, які насправді не вивільняють від напруження, а є ще одним способом його посилення.

Коли ідеєю виживання більшою чи меншою мірою перейнятий весь народ, то нічого доброго, крім самого виживання, від нього сподіватися не варто. Коли ж влада має змогу це виживання зробити можливим, вона може почуватися безпечно, і спокійно займатися реалізацією своїх справжніх цілей. Конкуренції з боку Книжки не буде. Для того, щоб почати читати, бракує часу, грошей, сили… Передусім бракує потреби, бо в стані стресу пристосувальні реакції виробляються самочинно.

І власне в перетворенні відсутності потреби в Книжці на тотальну звичку полягає другий стратегічний прийом влади, яка вважає мене своїм підвладним. Очевидним виявом цього прийому є культивування таких умов, коли з неуцтвом і бездумністю, виплеканими не витанням, можна вдало і безкарно функціонувати на всіх рівнях суспільної ієрархії. Для того, щоби виживати, власного досвіду власного виживання виявляється досить, щоби керуватися ним впродовж всього свого виживання. То лише для чогось більшого потрібно щось більше.

Таким чином, за останні роки ми мали шанс втратити більше, ніж за воєнні часи – більшість представників уже двох поколінь фактично відлучені від того, що умовно можна назвати Книжкою. Вилучення двох ланок з традиції читання є чимось близьким до гуманітарної катастрофи. Її не можуть віддалити ні ті, хто без заглядання у відповіді спроможний впродовж дня розв’язати цілий зшиток тупих і бездуховних кросвордів, ні ті, хто вправно використовує комп’ютер на своєму робочому місці. Її наближення не стримає бурхливий розвиток інших способів передачі інформації. Бо не про інформацію йдеться, а про особливу функцію. Це про щось, наближене до відчуття розуміння й розуміння відчуттів.

Але існують певні закони динаміки стресу, які спрацьовують навіть для тих, хто зробив стрес законом. Вирішальним з них є такий, що стрес є скінченним. Щоправда, закінчення може бути різним. У нашому, людському, випадку найліпшим способом виходу зі стресу є осмислена ситуація. Тоді не агресією, не втечею, не апатією, а усуненням стресора (джерела стресу) закінчується стрес.

Якщо стратегічні прийоми стресора (джерела стресу) скеровані проти Книжки, то усунути його можна лише за допомогою Книжки. У поверненні до неї – вирішення такого питання того ж таки спільного виживання.

Це може нагадувати божевільні рецепти з підручників про досягнення життєвого успіху, авторитету, бездоганної фігури, внутрішньої гармонії, поліпшення інтелекту й кольору шкіри одночасно, але насправді досить лише не випити кілька кав або пив, одної пляшки коньяку, щоби купити одну добру Книжку. Досить кілька ночей поспати на півгодини менше, щоби неквапом її прочитати. Досить кількох поїздок у маршрутці, щоби подумати про неї, про себе і про тих, хто поруч. Досить не подивитись одного ток-шоу, щоби почитати кілька сторінок вголос для цілої сім’ї. Досить дати її почитати кільком приятелям чи приятелькам, щоби світ змінився на краще. Досить для цього всього звикнути, щоби вивільнитися від стресу. Але цього досить, щоби про виживання більше не йшлося…

Газета "Поступ", №96 (1151), червень 2003 року