Жеврів світанок на віконних шибах,
Впивався губами в роси зелен-цвіт,
Так тихо прокидалась Україна,
І проганяв з порогу ніч весь світ.
І сонце золотою пектораллю,
Осяює зелені килими,
І море під небесною вуаллю,
Несе на хвилях в ранок сон-човни.
Йдуть люди, ранком сонячним зігріті,
Йдуть воїни у свій священний бій,
У них "камінням й хлібом" руки збиті,
У них горять серця від чистих мрій.
Як пахне медом поле і долина,
І стогне кров'ю й порохом земля,
До колосу схиляється калина,
До землІ ж мати тихо прилягла.
Повір, вона з колін ще гордо встане,
Вогнем й мечем розіб'є вражу сталь,
Замайорить жовто-блакитним стягом,
Із серцем чистим, мов гірський кришталь.
Спішіть кохать ці ріки і ці гори,
Не ждіть, бо час ніколи нас не жде,
Пливуть човнами думи в синім морі,
І ніч по небу темряву пряде...
Співає вітер, зорі колисає,
Дурманить ароматом зелен-цвіт,
Так тихо Україна засинає,
І сон її сторожить цілий світ.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
