Таємниця графині Браницької

     Є думка, що ця не дуже вродлива дівчинка, згодом і стала однією з найбагатших фрейлін при дворі Єлизавети, белоцерківською гетьманшою і дружиною польського магната графа Браницького, була позашлюбною дочкою Катерини II. Віддана на виховання в сім'ю Енгельгард, племінниця Потьомкіна, коли підросла, стала його не надто щасливої коханкою, зберігала про нього пам'ять після його смерті й створила унікальний парк Олександрію, який до цих пір вважається одним з шедеврів садово-паркової архітектури.

Хто ж т ака Олександра Василівна Браницька, яка залишила помітний слід в історії тогочасної Росії ?

Чи була вона дійсно позашлюбною дочкою Катерини II і Сергія Салтикова, достовірно невідомо. Вважається, що дівчинку відразу після народження віддали в сім'ю сестри князя Потьомкіна, Марфи Олександрівни Енгельгард, а замість неї, за розпорядженням Єкатерини, взяли хлопчика невідомого походження, який і став пізніше імператором Павлом I. Все закономірно, російському престолу потрібен був спадкоємець.

А дівчинку назвали чоловічим ім'ям Олександра, і імператриця не залишила її без уваги, згодом  зробила фрейліною і видала заміж за поважного польського графа Ксаверія Браницького, який був дуже знатний, впливовий і багатий, але майже вдвічі старший за неї.

Вона була ощадлива і заповзятлива і допомагала своєму чоловікові уникнути розорення і помножити капітал. До речі, спочатку Браницькі не мали графського титулу, є думка, що підприємливий поляк сам собі його привласнив. Він був ласий на титули й багатство. Коли після придушення повстання гайдамаків , йому були подаровані величезні володіння біля Києва, графу здалося цього мало, і він весь час намагався їх збільшити. 

Взагалі скупість і розмах крокували в його житті поруч. Наприклад, Браницький наказав закласти величезний парк з архітектурними ансамблями та  рідкісними рослинами, в честь своєї дружини, назвавши його Олександрія, але коли Браницьких відвідав імператор Олександр I, володар поспішив повідомити, що названий парк саме на честь царської особи.

Маєток Браницьких відвідувало багато відомих людей, тут бували государі, письменники, музиканти. Часто гостювали декабристи Пестель, Муравйов-Апостол. Напередодні повстання декабристів вони були присутні на балу у Браницьких. Всіх приймали, всім були раді, а наступного дня всіх заарештували. Збіг? Хто знає…

Відомо інше, після поразки повстання Олександра Василівна пожертвувала сто пудів заліза на кайдани для заарештованих. Тут вже без питань, таким чином вона оцінила їх опір режиму. Мабуть, царська кровь все-таки має значення.

Невипадково, імператриця всіляко намагалася використовувати улюблену фрейліну для зміцнення своєї влади і розвитку дипломатичних відносин з Польщею. Олександра, як і її сестри (Варвара і Катерина) були коханками блискучого фаворита Катерини II, Григорія Потьомкіна. Багато чуток ходило про його дивні стосунки з племінницями, котрі боготворили блискучого дядечка. Він був близький з кожною і кожну вдало видав заміж. При цьому всі вони, в тому числі, Олександра, до кінця його днів були віддані йому всією душею і любили його.

Олександра Браницька мала такий саме характер, що і у дядька. І була не тільки його коханкою, але справжнім другом.  Коли Потьомкін захворів восени тисяча сімсот дев'яносто першого року, Олександра приїхала в Ясси, щоб за ним доглядати. Потьомкін помер в дорозі, коли їхав у своїх державних справах. Йому стало недобре, і його винесли з карети і поклали просто при дорозі. Один із сучасників згадує про сцену, що розігралася на очах у присутніх : «Графиня Браницька, кидаючись на нього, намагалася запевнити себе і всіх, що він ще живий, намагалася диханням своїм зігріти охололі уста ...» Там, де помер Потьомкін, вона веліла поставити кам'яну колону і попросила відомого художника намалювати картину, присвячену смерті коханого.             

Після його смерті Браницька успадкувала його маєтки,  в одному з них відкрила Григорівську лікарню і в його честь дала двісті тисяч рублів за тих, хто сидів у в'язниці за борги. Олександра присвятила його пам'яті створення парку, де планувалося влаштувати мавзолей Г. Потьомкіна. Тіло його було забальзамоване. Але втрутився Павло I, і проект не реалізувався.    

Однак парк Олександрія, який після смерті чоловіка Олександра активно засаджувала став перлиною не лише Білої Церквм, всієї тодішньої Росії. Сюди, як перелітні птахи, зліталися представники царської сім'ї, видатні вельможі й державні діячі. Бував тут і Тарас Шевченко.

Та й Біла Церква при Браницьких стала одним з найбільш процвітаючих міст Київської губернії і, яка тоді знаходилась на передостанньому місці по розвитку. До сімдесятих років губернія вийшла в лідери. Все тому, що Браницькі, з легкої руки господарської та діяльної Олександри, допомогли зведенню безлічі нових храмів, сприяли активній забудові міста ( дали будівельні матеріали і позики місцевим купцям ) . Відкрили десять цукрових заводів, створили лабораторію з поліпшення якості цукру, побудували цукрові заводи в інших містах губернії, розводили худобу (наприклад, тонкорунних овець) і породистих (арабських і англійських) коней.

Безліч нових сільськогосподарських культур, рослин і дерев, які раніше ніколи не росли в цих місцях, з'явилися тут, завдяки Олександрі Браницької . Це була дивовижна жінка! Смілива, творча! І дітей своїх виховала такими ж активними, як і вона сама . До речі, одна з її дочок, Єлизавета, стала згодом графинею Воронцової, так,  тією самою, яка танцювала на балах в Воронцовському палаці свого чоловіка, генерала- губернатора південних губерній. І вірші А. С. Пушкіна «Спалений лист» і «Бережи мене, мій талісман» присвячені саме їй.

Олександра Браницька була графинею, фрейліною, дружиною польського магната, найбагатшою жінкою того часу, як вона сама говорила, стан її після смерті чоловіка обчислювалася двадцятьма вісьмома мільйонами, це величезна на ті часи сума. І, тим не менш, вона дуже багато робила не тільки для себе і своєї сім'ї, а й для простих людей. Відкрила селянський земельний банк, який дав селянам неймовірно велику позику на покупку землі - триста тисяч рублів, неймовірний для людей її кола жест доброї волі. А ще побудувала чоловічу і жіночу гімназії та виділяла стипендії малозабезпеченим учням для навчання в вищих навчальних закладах .

Однак її благодійність одного разу обернулася проти неї самої. Побудований нею Преображенський собор був зведений на місці старої Микільської церкви. Це було дуже поганою ознакою. Але Олександра немов грала з людськими забобонами, які забороняють будувати новий храм на місці нового. І заплатила . У цьому ж, (одна тисяча вісімсот тридцять восьмому році її відспівували в цьому храмі і ховали на території цього собору.