Таємниці урочища Сагайдачного

25 жовтня 2018
Anastasia Nazarenko

Урочище Сагайдачного... Одне з наймальовничіших місць Запоріжжя. Воно дивує не тільки своєю красою, але й історією, бо приховує багато таємниць. За іронією долі, одне із найзагадковіших місць запорізького краю, овіяне легендами і переказами, знаходиться в центрі великого мегаполісу...

Назва цього урочища походить від легендарного гайдамацького ватажка Сагайдака, який після зруйнування Запорозької Січі привів сюди ватагу колишніх козаків (приблизно 40 осіб). І в цьому урочищі, яке він вважав ідеальною місцевістю для гайдамацького коша, влаштував поселення, що проіснувало близько 10 років до початку Другої російсько-турецької війни. Цікаво, що один із російських вояків, колишній гайдамака Сагайдака, встиг повідомити про запланований наступ. Тоді Сагайдак наказав підігнати до урочища чайку, відправив туди своїх людей, а сам залишився, щоб заховати скарб.

Свої скарби Сагайдак здобував під час набігів на Правобережну Україну. Такий кидок на велику відстань називався «тактикою лисиці». Тих, хто були поруч, не чіпали. А йшли на сотні кілометрів від рідних країв – до Київської, Полтавської, Чернігівської губерній, перепливали на конях Сиваш і шарпали татарів. Походи завжди були успішними, зазначають історики.

Під середньою скелею були вже викопані ями, Сагайдак заховав туди діжечку із золотими грішми і казан зі срібними, закопав їх, а оскільки вже підступали москалі, то все, що залишилося, він склав у козячу шкуру (нею зазвичай застелялися ліжка), виліз на вершину скелі і, за переказами, розсипав усе те добро в різноманітні ущелини, які були в каменях. Кажуть, раніше скеля була високою, у 2-3 рази вища, ніж зараз, тому було, де ховати скарби. Сам ватажок загинув під час цього нападу... 

Гайдамацтво у наших краях залишалося ще років 50 після зруйнування Січі, при чому боротьба з ним не приносила російському уряду ніяких дивідендів, кажуть історики. Зрештою, гайдамаки припинили займатися своїм промислом і стали звичайними мирними жителями, однак процес цей розтягнувся до 20-х — 30-х рр. ХІХ століття. Це була своєрідна форма протесту проти зруйнування Січі, такий собі рух опору. Але були в цьому явищі і кримінальні моменти. Чоловіки вважали нормальним грабувати усіх, хто сюди приходить, чи обкладати людей податками.

Після загибелі Сагайдака починається пошук його схованок. Із далеких і близьких поселень до урочища Сагайдачного та на Хортицю потягнулись численні скарбошукачі. У 2-й половині 19-го століття спостерігався справжній «бум» пошуків козацьких скарбів. Однак, на відміну від американських пригод, навколо полювання на скарби, під час пошуків Гайдамацьких схованок не відбулось жодного кровопролиття, зазначають краєзнавці.

Хоча для непроханих гостей місцеві жителі розповсюдили страшні чутки про таких собі змій-жовтобрюхів, на зразок Анаконди, котрі жили між каменів, часто нападали на людей і, якщо не з’їдали, то обвивались навколо шиї і душили. Зокрема, серед  дніпровських лоцманів у 70-х роках 19 століття ходили легенди про величезних полозів, небезпечних не лише для скарбошукачів, а й для тих, хто просто подорожує Дніпром.

До речі, вважалося, що більшість скарбів закляті характерниками. Тому шукати їх було доволі небезпечно. Якщо почитати етнографічні записи кінця 19-го століття, Хортиця, Сагайдачне і околиці Олександрівська  сучасного Запоріжжя — були сповнені різноманітними скарбами. Вважалося, що мало не в кожному урочищі, могилі чи скелі є скарб. Крім того, вони були заклятими. Це, власне кажучи, і було однією з функцій козацького характерника  заклинання скарбів.

Кажуть, в урочищі Сагайдачному та на Хортиці існувала ціла мережа захованих скарбів, що її контролювали гайдамаки.

У 2 половині 19-го століття до урочища Сагайдачного потрапляє юний Адріан Кащенко. Фантастичні оповідання про героїв минулого вразили молодого мандрівника. Згодом Кащенко написав роман під назвою «Сагайдачний»; втім, твір цей і до сьогодні залишається невідомим широкому колу читачів.

Та для істориків і краєзнавців більш цінним є той факт, що саме ця низовина є останньою оазою запорізької культури. В урочищі Сагайдачному довше за всіх жили так звані козаки-сидні, які перебрались сюди після руйнування Підпільнянської або Нової Січі. 

Отже, головна таїна урочища, схоже, залишається нерозкритою, а відтак захоплюючі історії про знахідки скарбів ще попереду. І хто знає, можливо, саме ми станемо свідками цікавих відкриттів, перегорнемо нову сторінку нашої історії…

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше