Таємниці української душі

Чим ми відрізняємося від інших народів? Чи є в нас окрема, тільки нам притаманна українська душа, чи ми ті самі "радянські" люди, яких росіяни бачать своїми братами і вважають за потрібне захищати від нас самих?

До Революції Гідності всі начебто доволі спокійно відносилися до тих братніх стосунків, за традицією радянської історіографії вважаючи білорусів, росіян та українців братами-слов’янами. Та події в Україні провели жорстке розділення між двома світами. І ми нарешті зрозуміли, що різні, дуже різні, в деяких питаннях непримиренно. Різна в нас душа, тобто менталітет.

Що таке менталітет?

Слово "менталітет" складається з двох латинських слів mens або mentis - душа, дух та alis - інші. Тобто менталітет - то ознаки, за якими душа одного народу відрізняється від іншої. В основному, відмінності ці обумовлені довгим проживанням на одній території або способом життя спільноти людей, об'єднаних культурно і територіально.

Менталітет – це сукупність інтелектуальних, емоційних, культурних особливостей, ціннісних орієнтацій, установок, властивих соціальній або етнічній групі, нації, народності. В принципі, це історичний термін, але сьогодні його широко використовують в психології, соціології і просто в спілкуванні, іноді вкладаючи в слово зовсім не те, що воно означає. Тобто називають менталітетом якісь негативні риси і намагаються підвести під цей негатив національне підґрунтя.

Багато людей схильні пояснити свої і чужі вчинки дією менталітету. Наприклад, кидає хтось сміття повз урну, паркує машину на газоні, не платить за проїзд в громадському транспорті, і вчинки пояснює так: "Ну, ти ж знаєш менталітет нашого народу". Мовляв, всі ми такі, що з нас візьмеш. Але чи мають відношення негативні соціальні прояви конкретних людей до менталітету цілого народу, чи це щось зовсім інше?

Сподіваюся. всі розуміють, що людські вади не мають національності. А звичка паркуватися на газоні або плювати під ноги ніякого відношення до менталітету не має. Проста невихованість та егоїзм. Це ж елементарно, Ватсон!

Але чому ж тоді говорять "це менталітет", маючи на увазі схильність людей тієї чи іншої національності до якихось недоліків. Так, і менталітет тут частково винний. І умови життя, і звички, і прийнятні у суспільстві норми поведінки. Поняття менталітету досить широке, багатовимірне і об'ємне. Воно включає погляди, оцінки, цінності, звички, норми моралі, типові реакції людей, спосіб їхнього мислення і переваги. Менталітет проявляється у:

• спілкуванні,
• спосіб життя,
• поведінкових реакціях,
• мисленні і т, д,

І формується за великий проміжок часу, навіть не за сімдесят років, як багато хто думає, кажучи про "совковий" менталітет, а на основі загального історичного, культурного, соціального та економічного розвитку тієї чи іншої спільноти.

В основі будь-якого менталітету лежать архетипи. Це стародавні автентичні цінності, які закладалися в свідомість нації століттями. На підставі вивчення цих архетипів можна зрозуміти основні особливості менталітету того чи іншого народу. Як правило, архетипи обумовлені територією проживання, землею, природою, ресурсами, а також, звичайно, історією того чи іншого народу. Найбільш яскраво вони проявляються у фольклорі.

Українські архетипи

Земля – мати – жінка

Українці з великою пошаною ставляться до цих понять. У якомусь сенсі, вони для них є чимось єдиним. Це те, що потрібно берегти, захищати, плекати.

Історично українці споконвіку живуть на своїй землі, вони не кочівники, а осілі землероби (починаючи з Трипілля), які навчилися вправно обробляти свою землю, і вона щедро віддячує їм за зусилля. Та й гріх на такій землі не трудитися, найбільші поклади чорнозему у сприятливих для росту рослин умовах дають шалені врожаї. Звідти і хазяйська жилка, невикорінна в українцях. Чого варті лише посаджені вздовж окопів городини. Українець не уявляє себе без землі, городу, садиби. Навіть не маючи їх, всюди, куди потрапляє, хазяйновито наводить лад. В нього має все працювати, бути зручним, доглянутим. Це в нас в крові. Іноземці, подорожуючи Україною і порівнюючи українські села зі своїми, дивуються охайним, прибраним дворикам, засадженим городам, доглянутим домівкам українців.


В нас нема бажання заволодівати новими чужими землями, бо нам і наша гарна. Та якщо її намагаються забрати, українці ладні захищати своє до останньої краплі крови. І це не високі слова, не пусті гасла, до яких багато років привчала нас радянська брехлива пропаганда. Це сутність українця! Бо для нього його земля те саме, що його мати і його жінка.

Певно, ви знаєте, що українська автентична лайка ніколи не буває спрямована на матір і жінку. Бо це святі для українця істоти, які дарують життя. Поклоніння жінці йде ще з часів сонячних землеробів, які 7 тисяч років тому будували свої величезні поліси з дерева та цегли, ростили хліб, добували вогонь і поважали жінок.
 

Рівність – свобода – індивідуальність

Дехто вважає українців індивідуалістами, хитрими, егоїстичними, що діють на власний розсуд,, мовляв, вони лише за себе і свою родину думають, віддають перевагу особистому, а не колективному, тобто мають, як хуторяни, вузьке коло інтересів, обмежених їхніми власними потребами. Але звичне трактування приказки "моя хата скраю" , виявляється, змінюється на протилежне, коли вона стає прислів’ям: "Моя хата скраю, першим ворога зустрічаю".

Коли українцю доводиться захищати свою землю від ворога, він робить це всім загалом, як ми це бачили у буквально казковому відродженні української армії в наш час за допомогою волонтерів. Та і саме явище Майдану, який на другий день після побиття студентів зібрав на площі мільйони, сам за себе говорить. Небачене у світі явище потужного народного волонтерства показує, що українець-індивідуаліст, але не у звичному сенсі слова. Він індивідуаліст у власному виборі, у власному рішенні, у власному розумінні свободи і рівності.

Як ви вважаєте, чому в українців немає поваги до влади, тобто ми завжди невдоволені й критично ставимося до своїх керманичів? Бо в нас генетично закладена в менталітеті рівність. Рівність старшого і молодшого брата, брата і сестри, кожної людини, незалежно від її соціального становища і статусу. В нас менше, ніж в деяких сусідів розвинена звичка бути рабом і цілувати руку, яка надягла на нас ошийник.

Ми, може, і підкоримося переважаючій силі, але тільки зовні. Саме в Україні було побито всі рекорди довготривалого організованого воєнного спротиву діючій владі УПА (з 1942 по 1953 рік, подекуди навіть довше). Чому нас так обурюють золоті батони, палаци і паркани у помешканнях можновладців? Чому ми такі толерантні, аж надто толерантні навіть до своїх заклятих "братів"? Тому що над нами тяжіють
рівність – свобода – індивідуальність. Ми поважаємо їх в собі та в інших. Тому і терпеливі надто, все чекаємо людськості там, де вже давно пора погодитися, що перед нами цапи.

Здається, свобода американська, європейська і свобода українська - явища одного ряду. Як може бути свобода різною? Може! Бо навіть поняття свободи в українця суто своє, що витікає з його менталітету. В цьому сенсі було б цікаво порівняти американську і українську мрії.

Америка проповідує її з початку своєї незалежності. До речі, сам вираз "американська мрія" виник в період Великої Депресії і належить автору історичного трактату "Епос Америки" Джеймсу Адамсу. Та сутність його була схожою із мрією перших поселенців: то була мрія про країну, де життя кожної людини буде кращим, багатшим і повнішим, ніж будь-де. То був ідеал свободи та рівних можливостей отримати те, на що заслуговуєш. І це не тільки матеріальне, але й духовне досягнення, якого прагнуть всі американці та емігранти, які намагаються інтегруватися у багатокольорове полотно заокеанського життя. Американська мрія – то спрага до свободи, успіху, матеріальної і духовної незалежності, то потужний нерв удачі, що, наче вірус, захоплює все нові душі. Що в цьому поганого? Та нічого, але в американців зовсім інша ментальність. І поняття свободи зовсім інше. А мрія українця набуває інших забарвлень.



Для американця свобода існує лише в рамках загальноприйнятих законів і норм. Американці, європейці - дуже законослухняні громадяни, на цьому будується їхній успіх і все їхнє життя. І якщо хтось порушує закони, то вони не гребують про це повідомляти у відповідні органи, навіть якщо порушення дрібне. Це є норма їхнього життя. Звісно ж, і до них дісталисяуніверсальні закони ринку, але вони хоча б на рівні простих громадян намагаються триматися суворих рамок законів.

В нас дещо інша ситуація і не тому, що ми такі вже поборники безладу, а тому, що ми маємо спочатку вподобати ті закони як свої у вільному волевиявленні. Нас так часто ганьбили, душили, обманювали, скидаючи зверху погані закони, не враховуючи наші інтереси, наші внутрішні потреби, індивідуальні, власні мрії, що ми підсвідомо відмовляємося від них як від ярма, якими вони б не були.Тому певно в нас так важко проходять закони, навіть хороші - завжди знайдеться маса опонентів. Адже українці, знають, що закони іноді складають навіть не люди, а гроші.

Українська мрія – теж свобода! Перш за все, свобода, але вподобана серцем. Тобто це і свобода від матеріальних обменежь і кайданів, від авторитетів, придуманих кимось законів і норм, від колективізму, що знищує індивідуальність. Це абсолютна свобода серця, яке може любити без перешкод всіх і все. Любов – то і є для неї єдиний закон, який має панувати в світі! Це єдиний справжній закон!
 

Серце – емоцій – почуття

Українці живуть серцем. Філософи називають це явище кордоцентризм. Кордоцентризм (від лат. "cordis — серце) — розуміння дійсності не стільки мисленням ("головою"), скільки "серцем" — емоціями, почуттями, внутрішнім, "душею". Фундатори українського кордоцентризму Г. Сковорода, М. Гоголь, П. Юркевич, Т. Шевченко і П. Куліш обґрунтовували його як ідею першості духу в цілісній людині-особистості.
 
На противагу, американцям та європейцям притаманний раціоцентризм – Раціоцентризм (лат. rationalis – розумний) — абсолютизація си­ли розуму в пізнанні та облаштуванні світу.

Філософія серця, плекана мандрівним філософом Григорієм Сковородою, погано з’єднується з філософією раціо, яку проповідують американці і європейці. Для українця, зосередженого на емоціях і почуттях, головне те, що він відчуває серцем. Тобто любов. Любов до чоловіка або жінки, до сім’ї, дитини, природи. Любов до своєї землі, країни, оселі. Любов до природженого діла, до якого лежить душа і прагне серце і яке дається легко, тому, що дане зверху, як природне покликання. А ще це любов до себе (індивідуалізм), як об’єкту постійного дослідження і осягнення, бо в кожній людини є той глибоко захований закон людського існування, джерело любові. Всередині його серця є Бог і весь Всесвіт, яких він має відкрити в собі за життя. Любов не виносить стін та парканів, вона просто не бачить їх, оскільки є свободою по своїй суті. Як світло чи подих.

Певно тому Україна завжди ніби втікала від державності та імперського насилля, бо грати і кордони позбавляли її відчуття істинної свободи.

Так, доля кидала її із одної хижої пащі в іншу. Ніколи не нажеруться плодами землі її, і красою душі її. Ніколи надовго не відпускали Україну у вільне плавання, відчуваючи принадливу і лагідну любов, на яку вона здатна. Надто ніжна, надто зваблива, надто емоційна і сердечна, надто легко вірить словам і обіцянкам, її так легко обдурити.

Але так здається тільки на перший погляд, бо українець сам собі премудра голова. Пропускаючи все через серце, ґазда-українець знає, як свою хату будувати, бо він на цій землі споконвіку живе, а не якихось чотириста років, та ще й з-за океану заїхавши, як колонізатор, себто загарбник, фактично.

Мені здається, дехто невірно тлумачить сенс української ментальності, називаючи українців амбітними і хитруватими, хоч і волелюбними індивідуалістами, чия хата скраю. Ні, то не зовсім так. Вони просто вміють підніматися над протиріччями, руйнуваннями, різністю поглядів і з’єднують не з’єднуване. Це виглядає як анархія або егоїзм, але йде від серця, яке саме і є центром того з’єднання. Українець здається терплячим і толерантним, навіть ворогів своїх жаліє, бо завжди має свою таємну думку, розуміє більше, ніж можна осягнути розумом і описати словами, бачить глибоко серцем.

Звідки в нас така ментальність?

 Земля! На якій живуть українці при будь-якій владі вже багато століть. З льодовикового періоду, мабуть. Земля все пояснює… Безкраї степи, з обрієм, що біжить у далину, необмежені нічим простори, широкі полонини, вкриті зеленню високі гори, золоті хвилі хлібів, прозорість рік і безкінечного сонячного неба – все це пробудило душу м’яку, чуттєву, мрійливу, романтичну і вільну від кордонів і насильства обмежень. Тому так тяжко вписується українець у суворі правила колективного життя, норми раціональних ігор, які приносять людині нового світу успіх, достаток і визнання. Колись давній історик Геродот писав про народи, що населяли землі України: "Гіперборєї – щасливий народ, що пізнав гармонію, не відав ворожби і хвороб, не мав ні в чому нестачі, живучи у на диво м’якому кліматі".
 

З тих пір багато що змінилося, миролюбний характер українців мав гартуватися у боротьбі з нескінченними ворогами, вони стали воїнами. Багато чого і погано придбали з часів рабства, тотального диктату і брехні. Але все одно залишалися людьми серця, можна сказати, воїнами серця. А в серці – Любов.

Любов є Бог, а Бог є Любов. Тому наше щастя теж там – не в качці, не в яйці, не десь в Америці, не на якомусь чарівному березі, не в казковому палаці, не в апартаментах на Манхеттені біля Центрального парку – воно завжди з нами, всередині нас – в нашому серці. Серце легко показує нам і кохану людину поруч, і справу життя, і наше покликання. І друга, і ворога. Пізніше, коли людина їх вгадає і рушить цим шляхом, будуть ускладнення, різні завдання, труднощі, перепони, покликані огранувати алмаз, щоб він засяяв, а людина – досягла максимально можливих для неї висот саме в тому, до чого лежить її душа, серце і любов.

Світ, як говорив Григорій Сковорода, ніби великий годинниковий механізм, всі частини якого пов'язані між собою і кожна виконує свою обов'язкову, необхідну, або споріднену роль. І ми повинні зрозуміти себе, дізнатися цю свою роль і виконувати її якісно, щоб весь механізм працював справно. Коли людина (або цілий народ) знаходить себе, своє місце серед деталей цього живого механізму – досконалої біологічної вселенської конструкції – вона пізнає свою природу, своє єство, своє призначення і відчуває найбільше щастя - бути частиною вічності, всеосяжного божого промислу, Всесвіту.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Олександр Степ Олександр Степ 9 травня 2017
Вірші про Україну і війну http://stepler.uamodna.com
Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше