Таємниці українського Різдва

До свята Різдва Христового українці завжди ретельно готувалися. Ще з періоду жнив, після закінчення збору врожаю, традиційно робили Дідух – головний атрибут Різдва. Збирали його з різних злакових видів культур: колосків жита, пшениці, вівса, проса, а також додавали різні духмяні трави.

Хто з господарів мав свою пасіку, той неодмінно робив із воску свічки, які родина використовувала у молитві на Святвечір. Упродовж Пилипівського посту, який триває з 28 листопада до 6 січня, кожен член родини мав неодмінно підготуватися до Різдва, пробачити всі образи, прийти до церкви на сповідь. Цей піст традиційно називають Пилипівкою, оскільки останній день перед постом припадає на день пам'яті святого апостола Пилипа.

Надзвичайно цікавою традицією в надвечір’я Різдва є Свята Вечеря або «Багата кутя», до якої входять 12 (за кількістю апостолів) пісних страв. Окремо варто зупинитися і на оформленні столу. У старовину стіл вистилали соломою, а долівки дому сіном – це було символом ясел, на які поклали новонародженого Ісуса. Традиційно на стіл також насипають трохи зерна і покривають скатертиною, під яку по кутках столу кладуть зубчики часнику – він оберігає родину від хвороб і злих сил.

Головна страва Кутя – символ єднання з Богом, пшениця, в якій – це сакральна частина вечері – тема життя і смерті, єднання світу живих із світом померлих, мак – символ мучеництва, безневинно пролитої крові, мед – чистоти. Розпочинається Свята Вечеря молитвою, за святковим столом запалюється свічка. Одну тарілку завжди ставлять для духів померлих, які неодмінно приходять на свято. Господар починає трапезу із куті, за ним і вся родина. Існує думка, що на Святвечір треба їсти ложками, щоб у домі був мир і злагода. Вечеря триває недовго (близько двох годин), тому у цей час не бажано вставати з-за столу. Саме у ці дні ворожать на майбутнє, вірять в прикмети та по-особливому вшановують тих, хто відійшов у вічність.

Далі починається найцікавіше. Діти співають колядки під вікнами у сусідів. Вони підходять до хати, просять господаря благословення на колядування і за це отримують солодощі або гроші. Ті, кому виповнилось по 15 років – розігрують вертепи, різдвяні оповідання. Подейкують, що кому протягом вечора пощастить скуштувати кутю 12 разів, тому щаститиме цілий рік. В цю ніч не лягають спати, кажуть: «Хто проспить Різдво, той проспить Царство Небесне». Зранку всі люди йдуть до церкви на Святкову Службу Божу.

Але є у обрядах на Різдво і розбіжності, які залежать від регіону святкування.

Закарпаття, Покуття, Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина

У гірських районах України переддень Різдва називають Корочуном. Така назва сформувалася під впливом Угорщини. Окрім традиційної куті тут обов'язковою стравою є святковий калач - корочун (крочун).

На Гуцульщині жінка, щоб спекти крочуна, одягалася в гуню (специфічний гуцульський одяг - при.ред) і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а корочун — символ достатку». Цей обрядовий хліб вживали тільки після св. Василя (14 січня).

А на Закарпатті, аби спекти крочун, жінка виганяла усіх з будинку і замикалася. Окрім традиційного хлібця, ґаздиня готувала пісні деруни та "галамбець" (ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею).

Цікавим фактом є те, що у низинних районах Закарпаття куті не варять. А роблять бобальки – кульки з тіста, які запікають, а потім тримають на пару, посипають маком чи горішками. Саме з них і починається Свята вечеря. Щоб згадати померлих, закарпатці ставлять на підвіконня не кутю, а келих вина, накритий скибкою хліба.

Колядувати тут починають з вечора 6 січня. Але тоді це роблять тільки хлопці. А от з 7-го – вже всі разом. Вертепи на Закарпатті також мають власну назву – бетлегеми. З ними ходять аж з 8 січня.

На Покутті та Бойківщині вельми поважали дідуха. На покуття (місце під іконою - прим.ред) його ставили господар дому та його старший син. Допоки дідух стояв у хаті, на вечерю до сім'ї приєднувалися духи предків. На ніч біля дідуха ставили кутю, або ж коливо (страва з медом і кутею).

На Гуцульщині Святвечір починався дуже містично. Господар зі старшим сином, або ж дружиною, брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку, обходили свою домівку тричі за сонцем. Потім заходили у хлів і між рогами тварин робили хрестики і проговорювали заклинання. Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру. Двері міцно закривали. Це робилося для того, щоб вберегти будинок від злих духів.

А на Бойківщині під стіл клали ланцюг або сокиру – це нібито приносило щастя в дім.

Галичина

На Галичині перед Святим вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім'ї щастя. По краю столу господиня розкладала часник і клала солому на підлогу. А кутю зазвичай готували густу та щедро заправлену горіхами та маком.

А у деяких районах Львівщини і досі плетуть таких собі солом'яних павучків. Їх вішали над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона повинна під цих павучків стати. Тоді наступного року обов'язково з'явиться малеча.

На Галичині також обов'язково присутній дідух. Його спалюють на третій день Різдва.

Колядувати ходять великі групи людей, одягнені у різні костюми (серед них і чорт, і смерть, і янголята, й Ірод). Такі колядування тут називають вертепами.

Волинь

На Волині, наприклад, перед Різдвом мастили хатню долівку, заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Там воно лежало аж до Водохреща. Вважається, що в родині усе буде добре наступного року, якщо у сіні спав собака чи кіт.

Кутя тут буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов'язкові борщ із грибами та картопля в "мундирі".

А сам Святий вечір волиняни називають Колядою. Перед тим, як сісти за вечерю, господар має подути на стілець, щоб поздувати душі померлих. А вже після вечері під ікону ставлять кутю для духів предків. На сам Святвечір ніяких гулянь і колядувань не відбувається – усі сидять вдома з сім'єю. А от 7 січня вже починають колядувати. І продовжуються гуляння до вечора 8 січня.

Полісся

На Поліссі усе зовсім інакше. По-перше, тут немає традиції ставити на стіл 12 страв. Готували стільки, скільки виходило. Кутю господині в основному робили з ячменю. Тільки заможні родини додавали туди мед. Зазвичай, серед страв на столі найчастіше зустрічалися: "голий борщ", основою для якого слугували білі гриби, розведені капустяною закваскою, вареники з картоплею, пшеницею, квасолею.

Є на Поліссі й унікальна страва – бурда. Її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, до якого додають чорницю і груші-дички. Грушки на Поліссі вважаються символом садовини. Тому діти напередодні Святвечора мали обв'язати соломою стовбури груші.

Щоб пригостити духів, поліщуки ставили на столі тарілки з кутею, які зверху накривали хлібом. Ці тарілки лишали на ніч, бо вірили, що вночі душі предків обов'язково пригостяться стравою.

Буковина

На Буковині не так багато специфічних традицій на Різдво. Наприклад, там за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати. І триває коляда з 6 по 8 січня.

Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім'ї. А тарілку з-під першої страви, яку з'їли, перевертали, щоб квочки добре несли яйця.

Коли буковинці задували святкову свічку, то дивились, в який бік піде дим. Якщо вгору, то рік буде щедрим. Якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення у сім'ї.

Поділля

На Поділлі дідуха ще називають колядою. І вечеря тут теж починалася із занесення солом'яного снопа до хати. От тільки спалювали його, разом із соломою з-під столу, вже на наступний ранок біля будинку.

Окрім страв, які залишали на столі після вечері, для духів ставили горнятко із водою, накрите скибою хліба, на підвіконні. Тут у різдвяну ніч дівчата ворожили на свого судженого. В цей вечір вважалося, що стаються дива.

Сіверщина

Тут колись перед початком вечері господар брав у рот ложку із кутею і виходив надвір. Тоді він дивися на небо. Якщо воно було зоряним, то гарно буде розводитись птиця. Після цього вже починали вечеряти усі. Кожен із присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею та узваром.

По горщику із кутею передвіщували вдалий наступний рік, або ж навпаки. Якщо зерна після приготування піднялись через вінчик, то рік буде добрим. Якщо ж ні, то чекати біди.

Черкащина, Київщина

На відміну від інших регіонів, тут кутю на покуть відносили жінки. При чому господиня ще й мала говорити певні слова: "Кутю на покуттю, узвар — на базар, а пироги — на торги: кво-кво…"

Діти в цей час їй піддакували "Цяп-цяп". Після даного обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами "Чуб-чуб". Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.

Східна Україна

Традиції Східної України тягнуться ще від козаків. Зазвичай в ніч з 6 на 7 січня після служіння у церкві вони обирали нового отамана і писаря. Тому керівництво завжди дуже боялося цієї ночі. А от після обіду 7 січня вони сідали за спільну вечерю з борщем та кулішем.

У сучасній Східній Україні все ж таки за святковий стіл сідають 6-го ввечері. Кутю тут варять з рису. А ще на столі обов'язково мають бути пироги (вареники).

Колядування розпочинаються з наступного дня. Ходять по домівкам із восьмикутною зіркою і піснями.

Південь України

У цьому регіоні кутю на стіл несла господиня. В цей час усі присутні супроводжували її дії звуками "кво-кво". А коли вона несла узвар, то всі кудкудакали. Це робили, щоб кури добре неслися.

А от традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним збереглася і понині. Щоправда, в той час, як на півдні України діти носять страви після вечері, на Херсонщині це роблять до Святвечора. Зазвичай, у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки. Коли заходять до хати хресних, то співають щедрівку. Ті, у свою чергу, дають діткам грошей і солодощі. Ця традиція – святий обов'язок похресників.

Раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки і робили подарунки бідним. Звісно, зараз більшість традицій забулась та загубилась у часі. Хоча в деяких сім'ях можна зустріти увесь колорит.