Таємниці національного імені: Україна

Незаперечним фактом є визначальна роль власного імені в суспільному житті людини. Власне ім’я, як мовний знак, стало важливим маркером у процесі еволюції людини. На певному етапі розвитку людина усвідомила потребу особистого виділення на тлі свого племені. У такий спосіб постало ім’я власне, у якому знайшла відображення людська ідентичність, що згодом, з появою держави, перетворилося на ідентичність національну. Отже, в імені зафіксовується не лише розвиток особистості, а й формування національної ідентифікації.

Кожна нація, як головний інструмент ідентифікації, формує, випрацьовує і виборює, інколи протягом століть, свою самоназву, в якій відображується сутність, історичний шлях, традиція і так би мовити «душа» того чи іншого етносу. Шляхом певних зусиль і боротьби кожен етнос намагається ствердити у світі своє ім’я, здобути для нього визнання й пошану в інших народів. І в цьому сенсі самоназва народу має надзвичайно важливе значення, оскільки сприяє об’єднанню етносу, витворенню спільних цілей, завдань і устремлінь, направлених на порозуміння в усіх сферах людської життєдіяльності  політичній, економічній, культурній тощо. Як кожна людина починається з ім’я, так кожна нація і держава  із самоназви, національного імені.

Як слушно зауважив український дослідник С. Шелухин: «Національне ім’я є голосом предків, яким вони промовляють до нащадків і поколінь, виховують у них історичну пам’ять і самоповагу, в’яжуть їх у національну суспільність, яка стає внутрішньою і зовнішньою силою, творить свою історію й культуру, чим тільки й може викликати зацікавлення собою й повагу до себе. Зв’язки народу з національним ім’ям не формальні, а найперше внутрішні, моральні, духовні, матеріальні, повні любові, інтимности і взаємности. Природне ім’я народу є для нього основою моралі і школою її. Самий патріотизм, як одна з найвищих категорій моралі, зв’язаний з народністю і її іменем».

Таємниця походження імені «Україна» непокоїла багато поколінь як вітчизняних, так й іноземних учених. Звідки, коли і, головне, чому саме така назва закріпилася за однією з найбільших сучасних країн Європи.  Полеміка щодо первісного значення і семантичної еволюції назви «Україна» триває вже майже два століття.

Російські вчені, мовознавці та історики, однозначно виводили і виводять назву «Україна» від слова «окраїна». Проте якщо раніше проблема значення слова «Україна» могла викликати лише академічні дискусії, то в умовах теперішньої військової агресії Росії проти України, це питання, як і багато інших, із наукової площини перейшло в політичну.

Твердження, що назва «Україна» значить «окраїна», зводиться в ранг ідеологічного постулату, що обґрунтовує не лише культурну, мовну, історичну експансію, але й територіальні претензії. Звідси певними колами робляться далекосяжні висновки, як-от на одному російському сайті, де зазначається: «Сама история названия Украина не представляет сложности, но имя Украина в качестве названия для крупного европейского государства, претендующего на незалежность (от польского «niezależność»)  ни от какого другого государства, вызывает определенный интерес. Ведь название государства Украина прямо указывает на то, что это государство является удаленной частью  краем какого-то другого государства». Останнім часом подібні твердження активно популяризуються на шпальтах наукових та науково-популярних видань.

На жаль, чимало видатних українських вчених, серед яких багато патріотів, не змогли відкинути заяложені політизовані погляди, звільнитися від впливу імперської парадигми і так само дотримувались подібної думки. Серед тих, хто висловлював подібні погляди на походження нашої самоназви видатні вчені, як-от 
М. Костомаров, М. Грушевський, О. Потебня, І. Огієнко, А. Кримський та інші. Зазначені вчені стверджують, що заради наукової об'єктивності треба визнати «окраїнне» походження назви «Україна». Щоправда всі вони вважали, що в слові «окраїна» немає якогось негативного чи ганебного сенсу, оскільки ця окраїна була тим пограниччям, де мужні, шляхетні люди боронили землю від чужинців.

От тільки хіба не зрозуміло, що якщо є окраїна, то має бути й центр. І де ж він тоді розташовувався, якщо Україна була окраїною чи пограниччям? Звісно, що не в самій Україні. І хіба такими вже об’єктивними були російські вчені у цьому питанні? 

Часто-густо питання, пов’язані з самоназвою українців та їхньої країни, поєднуються в зачароване коло. Що таке Україна? Це  країна українців. А хто такі українці? Це  мешканці України. Але хто кому дав назву  країна своїм мешканцям чи мешканці країні? Соромно казати, але в нас досі немає єдиного наукового погляду щодо етимології назви нашої Батьківщини та самоназви українців. Отже, розв’язання зазначеної проблематики потребує детальних і неупереджених досліджень у царині слов’янського мовознавства та історії.

Назва кожної країни не є якимось абстрактним поняттям, а має певне походження та значення, тобто етимологію. Назва країни може походити від назви етносу або племені, яке її населяє. Наприклад, назва «Франція» походить від імені германського племені франків, «Болгарія» від тюрок-кочовників болгар, «Бельгія» – від кельтського племені белгів тощо. Проте часто буває навпаки. Народ отримує найменування від назви країни. Так, італійці називаються так від назви їхньої країни Італії, індійці – від Індії, голандці – від Голландії тощо. А звідки ж з’явилась назва «Україна»? Від таємничого племені укрів чи від якогось іншого слова?

Сьогодні Україна  офіційна назва суверенної незалежної держави, яка розташована в самому центрі Європи і за площею є однією з найбільших країн континенту. Проте, як відомо, протягом тривалого часу територія України була розділена між сусідніми державами – Річчю Посполитою та Російською імперією. Тому в польській і особливо в російській історіографії панувала й досі превалює думка, що назва «Україна» походить від слова «окраїнна» або «погранична» земля. Як не дивно, й досі чимало українських вчених – мовознавців, істориків, етнографів – підтримують цю думку. Та чи справді це так?

Книжка Володимира Селезньова «Таємниці національного імені: Звідки пішла Україна і коли з’явились українці» https://www.calameo.com/read/00459279261b413acbafe є першим комплексним дослідженням виникнення, значення та наповнення термінів «Україна», «український народ», «українець». Чи справді слово «Україна» означає «окраїна», «пограниччя» чи щось інше? Які ще існують версії його походження? Чи існували легендарні укри і який стосунок вони мають до сучасних українців? Де і коли вперше згадується назва «Україна» і в якому значенні? Яким роком уперше датовано слово «українець» в сучасному значенні?

На основі великого за обсягом матеріалу, численних згадок і досліджень давньоруських, українських, російських та іноземних авторів (враховуючи і найновітніші), в книжці розвінчуються імперські міфи та хибні думки щодо назви «Україна», наводяться і аналізуються майже всі відомі на сьогодні теорії походження цієї назви з посиланнями на достовірні першоджерела. Нарешті автор пропонує власне бачення походження і розвитку цього терміну.

Зазвичай з нашим національним ім’ям пов’язано кілька міфів та хибних думок, а саме: назва «Україна» походить від російського слова «окраїна»; назва «Україна» не має етнічної ознаки, це лише географічна назва певної території; назва «Україна» виникла відносно недавно, не раніше XVII століття.

У силу відомих усім причин так склалося, що в багатьох наукових та науково-популярних виданнях, присвячених цьому питанню, представлена лише офіційна точка зору на семантику, тобто значення цього терміну. На жаль, дехто вважає, що це питання не є таким вже важливим. Мовляв, яка різниця  окраїна чи ні?

Та насправді це питання є надважливим, бо від правильності розуміння сенсу, закладеного в терміні «Україна», цілком та повністю залежить істинність чи помилковість будь-яких висновків стосовно походження української державності та українського народу.

Намагання вкоренити неправдиву думку нібито назва «Україна» означає «окраїну» чи «пограниччя» чиєїсь держави ставить за мету принизити українців та їхню прадавню державу, ствердити споконвічну периферійність українських земель. У такому трактуванні цей топонім, як і «Малоросія» (ніби менша за статусом, а не «старша», як насправді) не міг «скласти конкуренції» на­зві «Великоросія». У розумінні російських великодержавних шовіністів Україна, навіть якщо вона називається Малоросією, все одно є окраїною («крайними губерниями») Російської імперії.

Інформаційну війну проти України і всього українського, на відміну від усіх інших війн, наші північні сусіди не припинять ніколи і одним із головних напрямків цієї війни є спотворене тлумачення назви нашої країни.

Фальшиві назви, які присвоювали українцям імперські фальсифікатори та фейкові способи їхнього начебто «наукового» пояснення, поступово обростали негативною характеристикою народу. Поширені стереотипи, що виникали так, перетворювалися на міфологеми з неіснуючими, вигаданими прикметами нації, щоб врешті-решт еволюціонувати в агресивну ксенофобську ідеологію, в політичну програму для ліквідації цілого національного організму. Завдяки подібним маніпуляціям йшлося вже не про захоплення чужих земель, а начебто про повернення власної «окраїни» чи то «приграничної землі».

І в цьому немає нічого дивного, бо для Росії Україна завжди буде знаходитися на задвірках імперії. Інша річ, коли Україна – це самостійна, незалежна країна. У цьому випадку в імперських головах весь світ перевертається з ніг на голову, бо окраїною імперії стають вже Рязань, Тула, Калуга і, майже, й сама Москва. Саме тому з такою лютою ненавистю ставляться імперці до незалежності України, їм дуже хочеться, щоби наша земля навічно була їхньою окраїною.

Але історію не можна перебрехати чи переписати. Україна ніколи не була окраїною Росії. Навпаки, в давні часи саме Москва знаходилась на околиці могутньої Київської держави, і саме київські князі розбудовували дике і негостинне північно-східне Залісся, а києво-печерський чернець святий Кукша ніс слово Боже місцевим племенам. Та й в імперську епоху саме українці принесли до Москви світоч науки і культури, а не навпаки.   

З іншого боку, не варто брати до уваги фантастичні теорії, які пропонуються деякими завзятими патріотами або навпаки затятими ворогами України. Через свою ненауковість подібні гіпотези та домисли не допомагають дійти істини, а лише шкодять авторитетові українського народу. Хоча правди ради, треба зазначити, що чимало народів намагались виводити своє коріння від міфічних, фантастичних джерел. Проте час творення міфів давно вже минув і сьогодні суспільство потребує лише об’єктивних знань, в тому числі й про назву своєї країни.

Інформація про походження назви «Україна» важлива для з’ясування особливостей її уживання у різних аспектах. Насамперед цікаво простежити використання досліджуваного власного імені в різних жанрах фольклору (народних піснях, думах, прислів’ях тощо), а також в історичній, публіцистичній та художній літературі. В усіх цих текстах реалізується питоме значення цього терміну, яке відповідає світоглядним уявленням українців.

Багато щирих патріотів, видатних українських діячів, і серед них наш великий Кобзар, доклали чимало зусиль аби розвінчати брехливі імперські вигадки і розказати правду про горду, волелюбну, чарівну, милозвучну назву нашої країни.

Неупереджене дослідження виникнення, історії та значення назви «Україна» у різних вимірах не лише сприятиме відновленню історичної пам’яті народу, а й дозволить сформувати цільну концептуальну картину походження нашої самоназви і використовувати її з метою формування української національної свідомості та виховання гордості за свою країну.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ігор Клименко Ігор Клименко 8 січня 2020
В мене така думка з цього приводу. Був такий невеличкий племінний союз балтійських слов'ян УКРИ. Напевно можливо пофантазувати, Що ці племена попали в залежність до значимого у 8- 9 столітті племені рюгінців і долучилися до варягів. Та принесли свою назву до Києва у складі збір-дружини князя Олега в 9 столітті. Але виникає питання. З чого би руси (морські розбійники, відомі від Іспанії і до Каспія), дружина яких перебувала в Києві з часів Аскольда аль Діра, можливо і раніше, припали на назву "укри"? Друге, є історичні підтвердження назви Україна щодо земель південніше Києва з 12 ст. Тобто, поняття "окраїна" перейшло у назву місцевості. Але за часів Козацької республіки вже не було цього топоніму підненніше Києва. Тому я вважаю, що поняття Україна введено Т.Шевченком в значенні "Рідний Край" з етимологією край, вкрай, украй... Тобто "Рідний Край" розповсюджився в "Рідна Країна" - спотворено владою "Україна".
Жовтий, сірий або все-таки білий: виберіть відтінок вашої зубної емалі
Білосніжна посмішка не в усі часи і не у всіх народів була в пошані. Щоб підкреслити свій статус і благородне походження, стародавні римляни носили золоті коронки, а японки чорнили зуби спеціальним лаком.
Читати більше