"Синій кит": неочікуваність чи необхідна реакція?

"Синий кит", "Разбуди меня в 4:20", "Тихий дом" - ці хеш-теги заполонили інтернет в останній рік і наповнили його відео і фото, які вражають дорослих людей і змушують задуматись, що ж відбувається зараз із наступним поколінням. 

Світ наповнений проблемами економіки, політики, науки і релігії, тоді як про становлення людини як особистості, про її психологічний та емоційний стан ніхто не задумується і не зважає на це. Добре тому, хто у своєму юному віці зміг долучитись і майже повністю влитись у світ, де потрібно вміти комунікувати, будувати відносини і вирішувати складні життєві питання. 

Але що робити тим людям, підліткам, котрі не витримують тиску з боку суспільства і не можуть впоратись із проблемами чи звичайними обов'язками? Ховаючись під ковдру, вмикаючи черговий молодіжний серіал, вони намагаються втекти від своєї самотності, невпевненості та проблем, які з кожним днем ростуть. 

Соціальні мережі завжди були таким собі притулком для ще не дорослих, але вже і не дітей. Шукати людей із подібною історією, подібними зацікавленнями підсвідомо стало сенсом їхнього життя. Спільноти набирають собі підписників, публікуючи фото з гарним фоном і сумними словами на них, які нагадують про зруйноване кохання, підтверджують, що не мати реальних друзів - це цілком нормально, або ж навпаки, що ти прекрасний, але не зрозумілий для цього світу і що рано чи пізно у тебе все буде добре. А терпіння або витривалість, як відомо, не є сильною стороною підлітків. 
 

Але ж насправді це все не нормально! З болем і самотністю потрібно боротись, а не ховатись від усіх! 

Тоді чому ж підлітки не є активними громадянами і зникають за моніторами комп'ютерів? У кожного, звісно ж, різні причини. Комусь не вдається зав'язати розмову з однолітками, адже він за природою скромний, хтось страждає в школі від принижень, у когось непорозуміння в сім'ї...

І ось з'являється "Синий кит"! Багато хто долучається до спільнот із подібними назвами, публікує пости із вбивчими хеш-тегами, пише повідомлення адміністратору, розповідає, чому він хоче померти і тут починається його гра. Протягом п'ятдесяти днів за правилами гри учасник отримуватиме завдання, наприклад, вирізати кита на руці, або сидіти на даху будинку щоранку о 4:20.
 
Куратори цієї гри є справжніми психологами, які розуміють усі дрібниці змін в емоційному стані підлітка та користуються цим, аби заробляти гроші. Відео та фото зі свідомим божевіллям людей, мабуть, дорого коштують на чорному ринку. 

Проте, на щастя, ще не все втрачено. На заваді у вбивць стають "антикити", які намагаються усіма силами допомагати, підтримувати, спілкуватися і доводити користувачам сторінок із жахливими хеш-тегами в їхніх записах, що життя має сенс.

Невже лише подібні страшні ситуації можуть привернути увагу громадськості до необхідності комунікувати і підтримувати підлітків? Що як буде надто пізно і ситуація, яку не взяли під контроль вчасно, вийде на перші щаблі рейтингів за самогубствами? Людяність повинна переважати усі меркантильні та цинічні бажання людини, адже лише тоді кожен зможе пишатися своїм видом і його силою.