Символізм українського рушника

28 березня 2016
Anastasia Nazarenko
З давніх-давен рушникам надавалося важливе образно-символічне значення

Відповідно, важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. У вишивці знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого. Орнаменти рушників — це своєрідна народна пам'ять про сили землі та сонця.
 

Зазначимо, що рушник супроводжував селянина усе життя — і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили гостям хліб-сіль. Оскільки хліб завжди мав глибоку образну символіку, він потребував шанобливого ставлення, тому ніколи не лежав на "голому", не покритому рушником столі. Саме тому рушником вкривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень.
 
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім та побажання щасливого майбутнього в новому житті. Це красномовно підтверджують відомі нам з дитинства рядки вірша Андрія Малишка:

Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Рушники дарували у дорогу не випадково. Символіка рушника розкривалась у значенні дороги, пов'язаної із радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з іншого. Існували подарункові рушники, зокрема їх використовували під час проводів рекрутів.

Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам.

Особливу роль відігравав рушник у весільній обрядовості як один з найважливіших атрибутів. Змалечку дівчата вчилися вишивати і прясти, старанно готували собі посаг. Кожна дівчина на посаг вишивала не менше 12-14 рушників, а іноді навіть і більше.

Коли сватали дівчину, то погоджуючись, вона подавала рушники сватам, які перев'язували їх собі через плече попід ліву руку. За морально-етичними нормами — це було законним (!) зобов'язанням щодо майбутнього шлюбу. Якщо ж інший парубок відбив дівчину, свати й батько молодого мали право йти до суду. В такому разі суддя наказував батькові молодої заплатити відшкодування.
 


На рушниках також приймали новонароджених. На Закарпатті рушник, що використовувався для загортання немовлят і перенесення на далеку відстань, звався "гайтка".

Подекуди в Україні, коли молода йшла запрошувати на весілля, вона перев'язувалася в поясі рушником, іноді з перев'язаним рушником йшла до шлюбу. Ось чому виникли такі вислови, як "рушники подати" (означає заручитися) або "на рушнику стати" (обвінчатися).
 
Існує цікава легенда про те, що коли Тарас Шевченко готувався до свого весілля, він замовив у Кролевці рушники з птахами та, на жаль, не дочекався. Коли перевозили домовину Шевченка з Петербурга до Канева та проїздили через Кролевець, замовлені весільні рушники поклали на труну. Крім того, навіть Леся Українка, відвідавши у Каневі могилу Тараса Шевченка, поклала на могилу власноруч вишитий рушник.
 
Варто сказати, що з рушниками проводжали людину і в останню путь. Часто перев'язували ними корогви, хрести під час походу, процесії чи похорону. Іноді ними накривали тіло небіжчика або клали під ноги; віз, на якому везли домовину, встеляли рушником або килимом. Домовину також прикривали рушником, на який клали хліб. На знак жалоби вивішували на воротах або у вікні рушник. Домовину спускали на рушниках у яму й надмогильний хрест, особливо на похованні хлопця, також перев'язували рушником. Зазвичай похоронні рушники виготовляла одна майстриня на все село.

Існував звичай перев'язувати рушником придорожні хрести. За етичними нормами поведінки, їх не займали, й лише після того, як вони зовсім були знищені дощем або вітром, прив'язували новий рушник.
 


Рушник є водночас знаком-символом у святах та обрядах і предметом побуту. Відповідно до функціонального призначення рушники мали назви — "посудний", "стирок" (для посуду), "утирач", "утиральник" (для рук та обличчя).

Широко використовувалися рушники і в декоративному оздобленні інтер'єру хати. В минулому їх вішали над іконами й називали рушник — "покутний", "божниковий", "божник", "наобразник", "іконний"

Завдяки своїй яскравій орнаменталістиці вони виконували функції своєрідних прикрас, декоративних акцентів у оздобленні селянської хати. Їх вішали між вікон та дверей.

На Буковині широко використовувалися для оздоблення оселі так звані "бурунчукові" рушники. Вони були жовтаво-білого кольору, виткані з тонкої лляної пряжі (бурунчук) та білої бавовняної нитки (бамбак).

На Закарпатті узорноткані рушники ("отиральники") вивішувалися на жердці (грядці), прибитій над ліжком, навпроти вікна, утворюючи цілий ряд декоративних прикрас. Орнаментувалися вони лише з одного боку, того, що вивішувався на хату й, відповідно, звались "отиральник на грядку".
 
Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, В. Стасов зазначав:

"У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів".

Сучасні митці вивчають традиції української вишивки. Переосмислюючи відомі форми орнаментики, вони шукають і тематичні мотиви, прагнуть в образній формі відтворити наше сьогодення. Найбільш цікаві рушники набувають монументально-декоративного значення, перетворюються на тематичні полотна для окраси громадських інтер'єрів.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше