Символіка нації і назва держави Україна

Суперечки про місце кольорів у національному прапорі України не лише не вщухають, а навпаки: стають насущними на весну, можливо, з причини активізації астральних (Божественних, священних) посланців Бога-Творця – Сонця і Води. Це так само як і назва нашої держави Україна проступила-проявилась з-під товщі тисячоліть на палімпсесті [1] історії, а записалась ще у Геродота "те укри".

Батько світової історії Геродот (500р. до н.е.) пише про те, як укри прийшли на допомогу своїм єдинокровним братам троянцям у десятилітній війні з греками 1194-1184 років до н.е. Ще перед тією війною (років так на 20-30 тисяч раніше) сформувався ареал білої раси людства (за О.Потебнею). Це Північно-Західна Припонтида: Причорноморя, сучасні землі України, частина Молдови і Румунії. Називався цей союз племінних (ранньодержавних) формувань Оріяна, відповідно люди – орії (арії).

Про це пише і С.П.Плачинда: "Скільки доньок-держав спородила за 6 тисячоліть Велика Матір Оріяна – Давня Україна: Оратта, Сумерія (Кімерія), Шумерія, Амазонія, Аланія, Венедія, Етрурія, Лебедія (Пелазгія), Скіфія, Сарматія, Антія, Роксоланія, Русь (Ру́сія), Україна. До цього далеко неповного списку слід додати Трояду (Трою) – давньоукраїнську державу ІІІ-ІІ тисячоліть до нашої ери".

Явище зміни назви держави (з потреби або з чужих забаганок) побутує майже в усіх народів. Знаємо Латинію-Італію, Галлію-Францію… А сусідку Угорщину ми й досі називаємо то Мадярщиною, то Венгерщиною. Головне те, що земля-ґрунт у циклах світобудови Творця формує етнос, який має заданий Богом менталітет, культуру, а назва цього етносу (нації) позначає цикли-віхи його історії.

Наші войовничі пращури, племена укрів-укранів ходили на підмогу троянцям і до сьогодні затримались на своїх питомих слов’янських, окупованих Німеччиною землях. Тепер там можна побачити музей під відкритим небом, який називається "Земля укрів", де хати тотожні нашим колишнім трипільським і теперішнім білим хатам українського села. У хаті вишиванки, тканки. Недалеко й річка Укра.

Власна назва держави Україна вигулькне на письмі в Руському літописі Києва 1187р. вже нашої ери. Монастирські літописці нашого краю писали про нашу Русь і русичів за велінням князів церковнослов’янською книжною мовою України-Руси, а сама Україна жила живим життям у пісенному лоні свого люду, у їх свідомості, а отже, в усній мові.

Козацькі літописці теж писали усталеною книжною мовою русів, бо державу по всій території Північного Причорноморя (Припонтиди) називали "Русь" (від русий, осяйний, сонячний…). Зверніть увагу: Русь (на мапах чужинців Ру́сія), а не Київська Русь, бо іншої Русі, крім так званої москвинами Київської, не було! І не буде, хоч окупанти намагалися створити щойно у 19 столітті вже нашої ери ще й Московську Русь. Не вдалось! То зась тобі, агресивна Країно Моксель, до Русі! Не кради чужого наймення!

А от у той же час літописання книжною церковнослов’янською мовою козаки співають собі про Україну-калину народною, чистою українською мовою.

Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася…

Народна пісня "Розлилися круті бережечки"


Останній куплет козацької пісні послугував С.Чарнецькому для створення славня Січовому Стрілецтву. Україна-калина, бо черлений (зачервонений) астральним вогнем кущ калини – це дитя Сонця (Кола, колина). І так назва держави Україна на честь войовничих (по-запорозьки!) предків, злеліяна і збережена в душах простолюддя, спливає на поверхню буття з уст титанів Українського Слова: Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та ін. Козацьке лицарство наснажило кріпака Тараса – і він стає "…володарем у царстві духа" (за І.Франком). Тоді запише поет вже не на пергаменті, а на звичайному папері свого "Кобзаря"

Було колись на Україні…

І згадає свою Неню понад 500 разів, та ні одного разу ми не побачимо там назви Русь. Це, щоб козацькі нащадки вміли розрізняти, де Україна-Русь (Ру́сія), а де Московія (Росія). Відповідно І.Франко попрощається з назвою Русь ("Ти, брате, любиш Русь…") і скаже не тільки галичанам, а й усьому своєму народові: "Україна мовить…". Лариса Косач візьме невмируще на цій землі наймення укрів і стане Лесею Українкою.

На початку ХХ століття: Українська Народна Республіка – УНР. Проголосили відновлення незалежності держави Україна 30 червня 1941р. українські націоналісти устами Ярослава Стецька. І нарешті серпень 1991р. Україна – суб’єкт міжнародного права. Тож викидаємо з "колиски" Русі фальшивих московитів на їх священний ареал Божого творення (у Московію) і йдемо у прийдешність з власним іменем – Русь-Україна.

Взагалі-то індоєвропейські етноси споконвіку були сонцепоклонниками. Називали вони те Боже світило відповідно до циклів світотворення Всевишнього і власного уявлення в незапам’ятні, доісторичні часи по-різному: Кол(о), Пал (Пол), Ур, Кур, Сур, Жар, Фар, Гор, Хор (Хорив, Хорс). Усе це астральний вогонь (Агні, Чер – сяйво, райдуга, веселка, волосожари, Сонце…).

А гляньте-но, як назви Сонця рясно розсипались в нашій мовоньці: Кол-коло-коляда-колядувати-календар-колесо-колесувати, Пал(Пол)-палити-запал-полум’я, Ур-культ+Ура (культура), Кур-курити-куріти-викурювати, Сур-сурма-сурмити-сурмач-Сурм’як, Жар-жарина-жарко-жарити-жаровня-Жаровський, Фар-фари-Фарина, Гор-горіти-гарячий, Хор-хоругва-хор-Хорив-Хортиця-хорти…

У слово орія(арія)-українця й у його мозок (а отже, у вірування) наміцно увійшло жовте Сонце, тому коли наш пращур побачив у звичайному яйці жовток у лоні білизни, то навіть уклав міф (чи міт) про зародження життя на Землі з яйця (В.Войтович. Українська міфологія. К. 2005).

Сповідуючи в реаліях буття чоловічу (Янь) + жіночу (Інь) первотність (іпостась) у продовженні життя, першолюдини циркумпонтійського (причорноморського) ареалу за чоловічу первотність мали жовте Сонце, за жіночу – астральну Воду (дощ). На думку вчених, дослідників, звідти пішли барви нашого прапора: від Сонцечоловіка і Матеріводи. Є ще третя іпостась у триєдності світотворення Всевишнього (Вищого Розуму – Тео) це дитятко батька-матері під назвою "ко": Сонейко (хлопчик) і Сонейка (дівчинка). І це дитя – Зело (зелень), що видобуває Сонце і Вода з лона планети Земля. Напевно, тому українці Далекого Сходу назвали своє державне утворення Зеленим Клином, а Україна свято Трійці – Зеленими святами. Саме тому на українських землях поширені Трійці-підсвічники, а світ має число 3 за сакральне, магічне.

Орії (арії) Північної Припонтиди (сучасні землі України) силою своєї житейської ідеології розселялись по світу і розносоли символічні знаки своїх вірувань: двозуб (Янь+Інь) і Трійцю-Тризуб (Янь+Інь=ко). Християнська релігія увиразнює людині Трійцю так: Бог-Батько, Бог-Син, Бог-Дух Святий. І це найпосутніше трактування світотворення Всевишнього. Цей символічний знак даний аріям Богом-Отцем. [2]

Інші етноси-нації планети Земля в міру утвердження геральдики пов’язали свої державні знаки і кольори стягів з ужитковими речами або віхами власної історії. Бог-Батько (Творець, Тео) велів Сонцю і Воді зродити з лона Землі Зело. Наш пращур узяв барви чоловічої та жіночої іпостасі: від Сонця – жовту, від Води – блакитну.

О! Тепер невірний Хома скаже: покажіть мені доісторичний прапор, тоді повірю. А нема доісторичного знамена, бо тоді й полотна не було. Може, букети квітів слугували людям? Адже дотепер вексикологія індоєвропейців твердить, що мальована квітка наявна у прапорах багатьох народів. А гербівництво увійшло в моду лише у ХІІІ столітті вже нашої ери. До того часу вірування мешканців планети жили тільки в їх головах і передавались нащадкам усно.


Хоча тризубами і двозубами позначений на планеті Земля шлях розселення аріїв. Космогонічні (світотворчі) знання розносили устини (усно).  На щастя, земля Атлантів (Північна Припонтида, сучасні терени України) назвала устинів кобзарями (від кобзи) і, мабуть, на підсвідомому рівні астральні посланці Бога-Отця (Сонце і Вода) проступають на палімпсесті нашої історії.

Кілька газетних статей про кольори нашого прапора й герб Трійцю-Тризуб [3] розповіли нам, коли і які барви прапора чи з’яву Трійці зафіксувала історія. А чому якраз такі кольори чи герб, то тлумачать дослідники на підставі вітчизняного і світового джерелознавства. Отже, жовтий колір символізує жовте Сонце яко чоловічу первотність (іпостась, начало), а Сонце ніколи не опускається на землю, бо це астральний (священний) вогонь (Агні, Чер). Астральна Вода (дощ) хоч паде згори, та пливе тільки низом.

Очищена Творцем, вона білизною сніжинок (Божою Благодаттю) укриває землю-годувальницю до зимового спочинку, потім парою здіймається до Всевишнього, щоб знову стати дощем або снігом. Отож місце жовтого кольору на прапорі згори, а синій, набравши уявної синьки з небес, стає блакиттю тих самих небес, бо насправді вода у склянці прозора.

Жовто-блакитний прапор – це символ, що проступає крізь товщу підсвідомості на палімпсесті нашого буття. А що наш стяг мав різні комбінації місця кольорів, то це коливання людських відчуттів або втрата космогонічних знань предків. От большевики замість Тризуба склепали нам герб зі серпа-молота і пшениці. Чисто атеїстична комбінація з ужиткових речей і продукту харчування для безбожного суспільства: символіка "гомосовєтікуса" всього лише їжа і знаряддя її здобутку. Отож хай у нашому прапорі Вода не капає на Сонце, то не шипітимуть диявольською парою на нас вороги, не гарчатимуть московські гради. Поставмо національний стяг на ноги, головою до Сонця…

Невірний Хома, напевно, скаже: московська орда війною пре на нашу землю, нам не до прапора… То я апріорі кажу: народ, символіка якого не одно- чи двоголовий хижак, а Сонце і Вода, герб – Трійця світобудови, є сам тим незнищенним палімпсестом світової історії. Треба тільки по-Божому розгорнути символіку його невмирущої сили.

Про духовну опіку Бога-Отця тілом і душею людини свідчить ще один астральний символ – Безконечник (Меандр) у вишиванках, архітектурних прикрасах, на ужиткових речах, у церковному мистецтві, в розмаїтій орнаментиці. Це священний магічний знак для повсякденного ужитку людини. Астральні знаки прийшли до нас із глибокої давнини (150 тис. років, артефакти ПраУкраїни з с.Молодове). Значення символіки держави і Безконечника для простолюду, космогонічні знання тримали у таємниці волхви, брахмани, жерці (стародавні астрологи), а видавали людям ці пророцтва лише з Божої волі.

Для простолюду в побуті важливо було носити на тілі священні знаки яко обереги Божі, поскільки обличчя Творця бачити неможливо. Дохристиянський князь ПраУкраїни Святослав закручував навіть вуса на два Безконечники, християнське козацтво Руси-України допомагало собі Божою Благодаттю Священного символу Вічности – Безконечника – у вусах і чубі, гуцули й донині закручують вуса Безконечником задля Божої помочі. Не голять свої вуса й атовці, долучивши до них свою бороду, бо вона черпає мудрість від Ісуса Христа і дідів та прадідів минулих століть.

[1] Палімпсест - старовинне письмо на пергаменті, яке проступає після його замалювання і наведення нового.
[2] Про світотворення Всевишнього мала би бути окрема розмова, та за браком місця і часу відсилаю вас до книги О.Братка-Кутинського "Феномен України" Київ 1996р.
[3] Тризуб – таку "зубату" назву дав моксель М.Карамзін – чиновник російської цариці Катерини ІІ, призначений нею для фальсифікації наших руських літописів, створених у Києві.


Розповівши про наявність знаків Вічности Бога Святого, сподіваюсь, що допитливого читача зацікавлять старожитності України, тому рекомендую прочитати хоча б якусь дещицю із тисячних назв досліджень, джерел:

  1. О.Черниш. Паліолітична стоянка с.Молодове. К. 1961
  2. Геродот із Галікарнасу. Найдавніший опис України з V стол. перед Христом. К. 1992
  3. О.Братко-Кутинський. Феномен України. К. 1996
  4. О.Братко-Кутинський. Нащадки святої Трійці. Генеза української державної символіки. К. 1992
  5. В.Шаян. Українська символіка. Канада. 1990
  6. Іларіон – Митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. К. 1991
  7. С.Плачинда. Лебедія. К. 1997
  8. В.Кобилюх. ПраУкраїна і Санскрит. Т. 2011
  9. П.Шекерик-Доників. Рік вірувань гуцулів. Верховина. 2009
  10. Д.Донцов. Дух нашої давнини. Дрогобич. 1991
  11. М.Чумарна. Код української вишивки. Л. 2008
  12. М.Брайчевський. Походження Русі. К. 1968
  13. М.Дмитренко. Українські символи. К. 1994
  14. П.Шевальє. Історія війни козаків проти Польщі. К. Томіріс. 1993
Російською мовою:
  1. Б.Рыбаков. Геродотова Скифия. М. 1979
  2. А.Дитмар. От Скифии до Элефантины.  М. 1961
  3. В.Билинский. Страна Моксель. К. 2006
  4. Дж.Купер. Энциклопедия символов. М. 1995
  5. Дж.Неру. Взгляд на всемирную историю. М. 1989
  6. Е.Опельбаум. Восточно-словянские лексические элементы в немецком языке. К. 1971
  7. Л.Степанян. Следы арийцев в Полинезии. Ереван. 1998

09.03.2017р.
Львів
Настка Ковалівна
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Казимир Малевич та його "Чорний квадрат"
В 1916 році Малевич з однодумцями готують виставку. Називають її "Нуль-десять", проте на 39 картинах не зображено жодного предмета. "Чорний квадрат" художник чіпляє на покуті, де зазвичай кріпили ікони...
Читати більше