Суцільна підміна понять, на превеликий жаль, домінує в суспільстві.
Ніхто не є винятком.
Спочатку ти сумлінний, вірний даному слову, легкий в русі.
Потім виявляється, що брехали всі. З самого початку. Чи то спотворюючи факти, чи то проявляючи некомпетентність, що є більш ймовірним.
Пусті вулиці міста. Не в тому сенсі пусті, що на них немає людей, а в тому, що шукати знайомих - світ за очі йти.
І ти своїх знайомих пам'ятаєш, а вони тебе - не завжди. Чи то ти для них вже не людина, а оповите темрявою чужих зловісних слів створіння.
І невідомо, де тепер (в якій області) більше справжніх знайомих. Невідомо, хто з них справжній.
Ти зростаєш у родині, де поняття етносу немає, або звучить воно тихими обертонами.
Немає етносу, немає родоводу, є лише Мета, Капітал та Інформація. А ти подумки тихо додаєш: "І законність".
Немає міста як такого. Є голограма міста, де ти - частка системи, великого вулика.
Де ти - не та людина, що майстерно пропагувала Велику Втечу, стаючи заручницею образу та обставин, а людина, яка балансує між інтегрованістю та вигнанням. Чи то вже постлюдина.
Ти ще пам'ятаєш стару публіцистику, яку зараз хіба що не криміналізують.
Ти не віриш у повернення старорежимного: "Більш, ніж утрьох - не збиратися".
Зараз потрібне The Post Truth Show, і ти потенційно знаєш, як його влаштувати.
Ти шукаєш запит на "справжність" того, що годі й змальовувати.
Ти згадуєш з болем вулиці нічного Києва в дні, коли столиця стала ареною гри на Hard level. А там - один вислів.
"Краще піратство, ніж рабство". До кого простягнути руку, аби не було ні піратства, ні рабства, а була законність (у хорошому сенсі)? До кого здійняти очі, на якому тлі проступити тінню, аби зрозуміли: ти є, і не твої захоплення є проекцією гри чужих бажань, а вже твої слова моделюють дійсність?
Революція була. Не було вандалізму, але постправдисти "домалюють".
І ця революція не у всіх була анархічною.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
