СИЛА СЛОВА
Михайло Яцків. Собака.

СИЛА СЛОВА

Михайло Яцків. Собака.

Якщо ми й помічаємо трагедії людей, то зовсім не звертаємо уваги на трагедії тварин.

Михайло Яцків пише про живу істоту, яка поруч з нами, але ми зважаємо лише на свої біди. У господаря нема що дати їсти членам родини, де вже тут думати про собаку. Ось вона “днями ниряла по обійстях за поживою”.

Ніхто її не любить. “Хтось загулюкав на собаку – вона попленталася дальше і знов сіла. Надходить пустяк і схиляється по камінь – і тікає з дороги. Ніде місця спокійного”.

Здається, лише мала Ганнуся має співчуття до собаки. Вона мріє про те, що сховає від батьків молока і дасть своїй улюблениці, а коли підростуть цуценята, бігатиме з ними і годуватиме хлібом.

Але господар вирішує все по-своєму.

“Ґазда заглянув під піч, витягнув щенята, став їх оглядати і вибирати. Лиска прочувала лихо, приповзла на животі і почала лизати його чоботи. Цуценята пищали, а вона не могла їх оборонити. Вона лише махала хвостом, скавуліла жалісно і благала очима. Він копнув її, запер у хаті, а щенята виніс на мороз. Даром скавуліла і дерла лапами двері. Знадвору долітав писк, переходив в уриване хропіння, вкінці цілком затих”.

І собака, і домашні змирилися з рішенням, яке прийняв господар.

Михайло Яцків не дає оцінки діям господаря. Він просто описує картинку із життя. Але вона тим трагічніша, чим менше видно ставлення письменника до цього. Мабуть, у цьому й полягає сила слова майстра пера.

Анатолій ВЛАСЮК

8 жовтня 2018 року