|
20 лютого 2019
Анатолій Власюк |
СИЛА КІНОМИСТЕЦТВА
А. Сурікова. Людина з бульвару капуцинів.
Відомий наївно-романтичний фільм, який ви бачили. Як кажуть, дитя горбачовської перебудови. Віра в те, що кіно з останнього негідника може зробити порядну людину. І хоча цей лейтмотив у фільмі звучить схематично і прямолінійно, глядач залишається задоволеним від іншого – феєричної ролі відомих акторів і багатьох фраз, які ми й досі повторюємо, не пам’ятаючи, що вони, власне, з “Людини з бульвару капуцинів”.
А ще – це пародія на вестерн, гедеерівські фільми про індіанців, які наводнили радянський кінопрокат.
Фільм – для широкого глядача, але може згодитись і для навчання майбутніх кінорежисерів. Гумористично і точно передано, наприклад, поняття монтажу. Високе кіно і фільм жахів як уособлення низькопробного, хоча й протиставлені, але не змушують знищити останнє, бо інакше втрачається сутність кіномистецтва, його демократизм.
Глядач стає людянішим від переглядів фільмів Першого (це остання роль Андрія Миронова) і звіріє після шумовиння фільмів Другого. Повернення до людяності в цьому середовищі більше неможливе. Але є ще незайнята аудиторія. До неї ідуть Перший, а також патологічний убивця, який став фанатом кіно, і кохана в особі актриси Олександри Яковлєвої, яка пізніше знайшла себе на державній службі.
Сильні актори витягують слабкі сторони фільму. Успіх Алли Сурікової у намаганні показати всеохопність кіномистецтва, його мало не вирішальну роль у становленні людини був запрограмований і загальновизнаний.
Анатолій ВЛАСЮК
“Моє кіно”
18 лютого 2019 року
| 0 | 1185 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
