СЯЙВО УКРАЇНСЬКОЇ КРАСИ

12 жовтня 2018
Редакція

     Краса виявляє себе по-різному. Краса взагалі дуже різна. Але щось же її (цю дуже різну красу…) єднає! Що саме?! Наше загострене і спрагле відчуття краси… Так, саме – загострене і спрагле! Бо надто вже багато і недолугого, і потворного зустрічаємо на своєму шляху. Але нічого: усе це минеться… А краса – залишиться! І не в потворному та недолугому світі, що нас оточує, а у світі – значно красивішому і довершенішому!  

Чи знаємо ми – яка ж вона… українська краса?! Так, знаємо… Але багато у чому нам цю хвилюючу красу – ще відкривати і відкривати! Так, пригадуєш, яка ж… ну, я б сказав… несподівана краса буяла у нестримній, вибуховій пісні Руслани, що принесла і їй, і Україні перемогу на «Євробаченні». З одного боку, неймовірна краса фольклору, що пронизує пісню… З іншого боку, вражаюча сила поєднання глибоких народнопісенних коренів і гостросучасних, вируючих ритмів.

Свою літературну творчість я починав з авторської пісні. Російською мовою. Що, власне, і продовжую робити. Вже пісні у той час прозвучали і по обласному радіо. Працював я тоді інженером у НДІ. І ось один з колег по роботі, досвідчений інженер, Іван Остапенко запропонував:

– А чому б тобі не прийти до нас, у «Червону калину»?! Тобі поставили б голос… поспівав би у хорі…

«Червона калина» – це був… (так, на жаль, уже саме був…) чудовий народнопісенний колектив, у якому брали участь працівники заводу телеграфної апаратури і нашого науково-дослідного іінституту «Акорд». До речі, колеги-інженери у ті часи про власний інститут говорили жартома так – НДІ «Обірвані струни»… Були у «Червоній калині» і люди, які пройшли хорошу професійну школу Черкаського народного хору.

Саме на репетиціях «Червоної калини» я і відчув, якою ж може бути красивою українська народна пісня. Саме тоді з’явилися у мене вже вірші і українською мовою. Рідною мовою. Та і акценти у творчості суттєво змінилися, бо з двадцяти одної книги, що на цей момент побачили світ, лише дві книги – російською. Інші – рідною мовою.

І ось ще такий епізод. Це вже у вересні 2018-го. Конференц-зал Черкаського державного технологічного університету. Проходить презентація поетичної збірки Анатолія Антонця, колеги по одній кафедр універу. І вкотре усвідомлюєш, якою ж красивою може бути українська мова, коли вона бринить, витьохкує, переливається у вірші. І як це красиво, коли поет, одягнутий у майстерно виготовлену, оригінальну за стилем вишиванку, читає рідною мовою власний вірш! І читає його зі своєї, щойно виданої книги... Виданої гарно, зі смаком... І наскільки красивішають від цього і погляди, і обличчя любителів поезії, що прийшли на цю творчу акцію!

Живеш у не такому вже і великому обласному центрі, за своїми можливостями далекому від нестримних, тривожних орбіт мегаполісу. Але досить (а це трапляється не так і часто!) виїхати за межі міста і вже помічаєш те, що не може не вразити – який же він красивий... український пейзаж! Як часто він бува співзвучним і прагненням, і думкам, що охоплюють тебе.   

Коли ж дивишся на картини українських художників, присвячені природі, то не можеш не помітити, що до краси зображеного приєднується і щось невловимо-індивідуальне. Хвилююче-інтелігентне. Від художника. Від духовних його висот і творчих поривань.

Зворушує і українська вишивка. Бо розумієш, що у цьому палахкотінні барв, у цьому нев’янучому вогнищі краси – і наша непроста історія, і драматизм людських доль, і гострий біль, і щемлива радість. Краса української вишивки – це так поетично! Це так мрійливо і тривожно. І це переходить у схвильовані рядки. Ось вірш з моєї книги «Українонько, доле моя...» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік), яка нещодавно побачила світ.     

* * *

Любов жіноча – чисте полотно.

А що на ньому вишиває доля? –

І недопите пристрасті вино,

І випиту до краплі чару болю.

Любов жіноча – радість неземна,

Де навіть близькість буде далиною.

О як примхлива ти, життя струна,

Що робиш жінку зламано-земною!

Любов жіноча – ніби перший сніг,

Чистішого нічого не буває,

Коли вона не іграшка для втіх,

А ніби птаха, що у вись злітає.

Любов жіноча – біле полотно.

Шляхів на ньому, як у чистім полі.

Здається, щастя поруч – ось воно!

А вишити його зуміє доля?

А яка красива – українська осінь... Ну, хто ж з поетів не писав про осінь?! Так, ніби поета чимось до того зобов’язували. Хочеш чи не хочеш, а пиши... Так, саме краса осені і зобов’язувала! Незбагненними квітучими барвами... Елегійною ніжністю уже прохолодних днів... Ось ще один вірш зі збірки, згаданої вище.

ЛЕБЕДИНА ОСІНЬ

Лебедями – листям посмутнілим...

Лебедями – сонцем! Золотим...

І вже що поробиш, моя мила –

Де вогонь, там і чорніє дим.

Лебедина осінь, лебедина!

І зоря – мов лебеді сумні...

А вже серце – лебедем... – полине

В далину, де юність і пісні.

Лебедями – сад оцей осінній!

Золотими лебедями – сни...

Лебедями – лагідне проміння

З нашої, ще першої весни.

Що ж поробиш, коли осінь тиха –

Мов завія, що ще не цвіла!

Що ж поробиш, коли стільки снігу

У серцях, що ніби – змах крила!

Лебедина осінь, лебедина!

І зоря – мов лебеді сумні...

А вже серце – лебедем... – полине

В далину, де юність і пісні.

Про українську красу взагалі і красу української осені зокрема можна було б говорити і говорити. А осінь – це така пора, що зворушливі вірші про неї пишуть  і узимку, і навесні. І навіть тоді, коли навколо гаряче-гарячуще літо. І цю тему важко, та, мабуть, і неможливо вичерпати. Бо вона і справді ж... невичерпна!

 

Володимир Даник — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», член Національної спілки письменників України — для UaModna. 

Зображення - pinterest.com.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ, ЯК ДОБРІЇ ЛЮДИ...
Наприкінці ХІХ ст. український рух опинився перед поважними й розмаїтими викликами. Лідери українства мусили шукати відповіді на ці виклики - й тут годі не згадати про ті тяжкі помилки та прорахунки, яких припустилися вони в своїх пошуках і які дали гіркі плоди в наступну епоху змагань за незалежність.
Читати більше
ЩИРІ 2019: 15 зірок знялися в благодійному календарі на тему українських свят
Маша Єфросиніна, Леся Нікітюк, Ната Філатова (ONUKA) і ще 12 українських зірок долучилися до створення благодійного календаря "Щирі", який присвячений традиційному вбранню та українським святам.
Читати більше