Свята Тетяна: зневажила багатство та вгамувала лева

Що об'єднує людей, які мають одне ім'я? За народними повір'ями, всі тезки мають щось спільне в зовнішності, характері, поведінці, тому, знаючи про властивості певного імені, можна багато чого заздалегідь знати і про людину, яка його носить. У сучасному світі популярно шукати прихований сенс імен. В основі цього підходу лежить впевненість в тому, що людина може керувати власною долею чи, наприклад, долею своїх дітей, якщо робитиме правильні дії в правильному порядку. Звичайно, таке ставлення до життя ніяк не можна назвати християнським. Християнин живе в упевненості, що його життя перебуває не при владі стихій, планет, добрих чи злих духів, а в руках Божих.

Православна людина знає, що людей, які мають одне ім'я, об'єднує один Небесний покровитель, з яким вони мають тісне молитовне спілкування. Недарма в Православ'ї прийнято вітати іменинників з Днем ангела, з іменинами - днем ​​пам'яті того святого, ім'я якого носиш. За старою звичкою "іменинником" величають людину, вітаючи її з днем ​​народження.

З давнини люди намагалися більше дізнатися про "свого" святого, щоб, через наслідування йому, самим наближатися до ідеалу. Сьогодні ми відзначаємо день святої Тетяни, тож давайте поговоримо про те, що нам відомо про це ім'я, характер і справи святої, названої Тетяною.

Свята Тетяна народилася в Римі, в 200 році н.е. в родині римського консула - багатого, відомого і вдалого політика і громадянина. Він тричі обирався консулом. У Римській імперії консули володіли вищою цивільною та військовою владою, набирали легіони, очолювали їх, скликали сенат, головували в ньому, призначали диктаторів і т.д. У надзвичайних обставинах сенат наділяв консулів необмеженими повноваженнями.

Займаючи найвищу в державі посаду, батько Тетяни воднораз був таємним християнином і виховав дочку відданою Богу.

І ось тут, живучи в розкішному будинку, маючи можливість для втамування будь-яких бажань і примх, у Тетяни проявилася перша з її святенницьких якостей - вона відкинула багатство і розкіш і вела скроме й цнотливе життя.

З дитинства дівчинка відчувала і знала, що вона покликана Христом стати Його Богонареченою - святою.
Розмірковуючи про святих і святість у своїй прекрасній книзі "Мистецтво ікони" Павло Євдокимов висловлює кілька глибоких думок про таких людей: "Мученики і святі - це "постраждалі друзі Жениха", які стали ганьбою для ангелів і людей. Ці стислі колосся Господь склав у житниці Свого Царства ..., прямуючи вгору, вони ... "випадають вгору" і досягають рівня божественної краси".

Саме такою Божественною красою була сповнена юна діва Тетяна. Її біле обличчя обрамляли довгі кучеряві золотисто-каштанові локони. А найбільш виразними були її очі. Вони світилися незвичайною добротою, але була в них і крапелька смутку.

Відчуваючи себе Богонареченою, Тетяна відмовилася від можливості зв'язати себе узами шлюбу зі звичайною людиною. Хоча серед претендентів, які сваталися перед Тетяниним батьком, були найвідоміші люди імперії, носії імператорської крові.

Завдяки тимчасовому послабленню гонінь на християн (Новий Римський імператор Олександр Север відрізнявся віротерпимістю. Він, так само як через сім століть після нього Володимир Великий, спробував зібрати в єдиний пантеон всіх богів підвладних йому народів - і серед них і Ісуса), християнська церква в Римі отримала легальний статус. У місті відкрився офіційний християнський храм. І Тетяна, слідуючи грецькій розшифровці свого імені - "упорядниця" встала в ряди його фундаторів. Тетяна була обрана дияконисою (між іншим, вперше в історії християнства - раніше цю посаду, як і всі інші в церкві міг займати тільки чоловік).

На цьому терені в повну міру розкрилися таланти Тетяни. До компетенції диякониси, в першу чергу входила підготовка неофітів (людей, які вирішили прийняти християнство) до хрещення. Для цього потрібно бути досить освіченою людиною (і не тільки в християнському віровченні), тому що у новонавернених часто виникають важливі питання, часом не пов'язані на пряму з християнським вченням та обрядом і котрі вимагають глибоких знань в інших областях і загальної ерудиції. Тетяна була неперевершеною на цьому терені.

Крім того молода диякониса займалася питаннями організації церковного життя (тут у пригоді їй стала така риса характеру як наполегливість і непохитність), церковного господарства. Багато сил віддавала Тетяна допомозі стражденним. Допомагала бідним, хворим, відвідувала в'язнів тюрем і засуджених до смерті, намагаючись словом божим полегшити їхню трагічну долю. За що б не взялася Тетяна, все влаштовувалося щонайкраще. Слава про її доброту поширилася далеко за межі християнської громади.

Та вневдовзі тимчасове процвітання християнської церкви в Римі припинилося. Виною тому стали людська заздрість і жага наживи. Градоначальник Риму Ульпіан, він же верховний жрець головного язичницького храму, заручившись підтримкою міської ради, написав закон, за яким християни повинні були поклонятися язичницьким богам, інакше їх чекала кара.

Тетяну в числі перших християн схопили і привели в храм Аполлона, де верховний жрець зажадав від диякониси прославити язичницького бога і принести йому жертву.

Тетяна відмовилася, сказавши: "Я служу і славлю єдиного Бога - Христа, Аполлон же для мене не більше ніж поганий ідол".

На дівчину посипалися з усіх боків удари від розлючених язичників. Тетяна впала на землю. І тут пролунав страшний гуркіт - велична статуя Аполлона розкололася і звалилася біля розпростертої на землі дівчини.

Озвірілі язичники потягли Тетяну в катівні, де почали рвати її тіло залізними гаками. Однак, дівчина тільки славила Христа і просила своїх мучителів увірувати в нього. І сталося друге диво за цей страшний день - десяток катів кинули своє звірське заняття і піднесли молитви до Ісуса Христа, миттєво увірувавши в нього. За що були одразу ж страчені.

На наступний день, коли Тетяну привели знову в суд, на її тілі не було жодного сліду від вчорашніх тортур. За наказом градоначальника з Тетяни зірвали одяг і знову приступили до катувань. Але її пишне волосся приховало наготу дівчини, як плащем, не даючи заподіяти їй великої шкоди. Тоді градоначальник наказав обстригти дівчині волосся і продовжити катування. Але в якийсь момент кати відчули, що після кожного удару по беззахисному тілу вони отримують у відповідь набагато сильніший удар. До вечора більшість з мучителів виявилися мертвими, а Тетяна - неушкодженою.

На третій день Ульпіан придумав нову муку - він вирішив поєднати тілесні страждання з душевними. По всьому місту оголосили, що в міському цирку відбудеться небачене видовище - поїдання левами знатної римлянки (багато заздрісників Тетяниного батька поспішили до цирку, щоб отримати насолоду від видовища приниження знатного роду). Однак, сподівання заздрісників не збулися. Грізний лев не тільки не розтерзав дівчину, але і почав до неї підлещуватися і лизати ноги. Один з партіціїв, який бажав отримати насолоду від вбивства беззахтсної, почав кричати, що глядачів у цирку ошукали і привели прирученого лева. Він вискочив на арену і тут же був розірваний розлюченим звірем.

Ще багато мук довелося зазнати Тетяні, поки, в кінці-кінців Ульпіан не дав наказ відрубати Тетяні голову. Сталося це 25 січня 225 року.

"Разом з нею стратили і її батька, бо дізналися, що і він християнин. Спочатку мучителі позбавили його почесного звання, відняли у нього всі його маєтності. Засуджений на смерть, він помер від меча разом зі своєю дочкою з ім'ям Христовим. Обоє вони сподобилися від Господа отримати вінці мученицькі, йому ж слава на віки. Амінь", - пише церковний історик.

Свята Тетяна, як мучениця перших століть християнства, шанується і в Православній, і в Католицькій церквах, однак її вшанування поширилося тільки серед східних християн. На заході ім'я Тетяна вважається слов'янським. День її пам'яті - 25 січня - припадає на святкові хрещенські дні, які починаються 19 січня. Віддання свята Хрещення відбувається тільки 27 січня. Тому в народі Тетяну і прозвали Хрещенською.

Свята Тетяна вважається покровителькою студентства (і всіх хто вчиться), а також юних дів і приборкувачів диких звірів.