Світоч духу Микола Василенко

Щоб голова ради міністрів жив на одну зарплату? Дивно, але такий факт був. Голова Ради міністрів (ніби прем’єр-міністр – Микола Василенко) після приходу більшовиків він добровільно пішов у відставку. У липні 1920 р. його обрали академіком УАН, і він жив на свою зарплату (щомісячно – 45 мільйонів радянських карбованців – круто? Це дорівнювало 1 долару).
 
uahistory.com
 
З жовтня 1935 р. на 70-му році відмучився Микола Василенко, український історик, член Української Центральної Ради, за Гетьманату 1918 р. — голова Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату, в 1921—22 роках Президент Всеукраїнської академії наук (ВУАН).

Микола Прокопович Василенко народився 2 лютого 1866 р. в селі Есмань Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер селище Червоне Глухівського району Сумської області) в родині дрібного службовця.

Батьки для підготовки синів до навчання найняли домашнього вчителя В.Х.Веллера, про якого М. Василенко в автобіографії писав: що той заклав у нього "міцний фундамент навчання і розумової роботи". У 1883 р. юнак закінчив Глухівську прогімназію, в 1885 р.— Полтавську гімназію, в 1890 р.— історико-філологічний факультет Дерптського (тепер Тартуський) університету, отримавши звання кандидата наук із російської історії. Став російським кадетом українського табору.​
  Микола Прокопович займався викладанням, написанням наукових розвідок. За підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв’язки із революційними діячами, публікацію в "Киевских откликах" статей "антидержавного" змісту М. Василенка засуджено до року тюремного ув’язнення, яке він відбув у в’язниці "Крести" у Петербурзі. За ґратами він вивчив право та екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету Новоросійського університету (Одеса).

Його ж рідний брат Костянтин став видатним меншовиком російської орієнтації.

У 1909 р. Миколу Василенка обрано приват-доцентом Київського університету, але через "політичну неблагонадійність" йому заборонили викладати у вищих навчальних закладах. Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати. З 1917 р. – заступник голови Центральної Ради, Михайла Грушевського.

3 травня 1918 року гетьманом П. Скоропадським Микола Василенко був призначений виконувачем обов’язків голови Ради міністрів Української Держави. М.Василенко тимчасово виконував обов’язки міністра закордонних справ Української Держави, а також міністра освіти. Як міністр освіти сприяв створенню УАН, українських університетів у Києві й Кам’янці-Подільському, багатьох середніх шкіл, національних культурно-мистецьких закладів.



Після приходу більшовиків Микола Василенко добровільно пішов у відставку. У липні 1920 р. його обрано академіком УАН, і він жив на свою зарплату (щомісячно – 45 мільйонів радянських карбованців, що прирівнювалося 1 долару), крім того були картки на обід у їдальні та на продуктовий пайок. У квітні 1921 р. в. Вернадський відмовився від президентства в Академії, 18 липня 1921 p. більшістю голосів М.Василенка було обрано Президентом Всеукраїнської Академії Наук, але він не був затверджений на цій посаді більшовицьким урядом.

І, як у казці, 57-літній вчений зустрів Її, Наталю Полонську.
 
uahistory.com
 
Вона – нащадок письменника Г. Данилевського; її батько, генерал Меншов у 62 роки вивчив українську мову й прийняв ранг "гарматного отамана". Сама Наталія – перша жінка царської Росії, яка переступила поріг Київського університету, закінчила його і домоглася дозволу стати приват-доцентом цього закладу. Лекції історика Наталії Полонської читалися без шпаргалок, часто супроводжувалися оплесками. За часів більшовиків університет, як "відрижка капіталізму" припинив своє існування. Їй 39 – вона самотня, безробітна, чотири місяці тяжко хворіла на тиф; у її кімнаті зимно, не топлено, вода в склянці замерзла… Та майже кожного дня до Наталії приходив Микола Василенко, увесь Київ затамував подих, стежив… Кохання таки перемогло! 28 квітня 1923 р. вони побралися. Та через 4 місяці академіка було арештовано, як керівника контрреволюційної організації. У квітні 1924 р. Миколу Василенка засудили до 10 років позбавлення волі у сфабрикованій НКВС справі "Київського обласного центру дій", а дружину ворога народу звільнили з усіх посад і виселили…

Вона боролася за себе, за чоловіка, за дах над головою. Усі знайомі виявилися "ніколи не знайомими", М. Грушевський відсахнувся.

Тільки двоє: Агатангел Кримський і Дмитро Багалій не побоялись підставити плече: відстояли кімнатку, визволили з Лук’янівки Миколу Василенка.
  Микола Прокопович повернувся до наукової діяльності. У 1930-ті роки Василенко-Полонська зазнала цькувань і гонінь нової влади. Її спочатку перевели на принизливу посаду лаборанта, а у 1934 р. звільнили з ВУАН. Стан здоров’я М.Василенка погіршувався з кожним роком. Уявіть собі життя в комуналці без ванни, без водогону…Через тяжкий нервовий параліч, хворобу Паркінсона Микола Прокопович не міг повноцінно працювати, п’ять років був прикутий до ліжка.

Н. Василенко-Полонська, яка упродовж п’яти років була чоловікові нянькою, годувальницею, другом, писала: "Цей шлюб дав багато щастя обом".

З жовтня 1935 р. в її житті сталося непоправне лихо – помер чоловік. Був похований на Лук’янівському кладовищі у Києві.

Як їхня доля нагадує шлях Івана та Льолі Світличної!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше