СвітланА Омельченко: про плани, пошуки й натхнення

​Малювати й жити мистецтвом - це, начебто, проста задача? Але інколи буває, що все дуже просте, таке складне у житті! Художниця Світлана Омельченко переконана, що головне - це рух. Рух, як творчість, як можливість, як зміни. Без зупинок, але з паузами. Відпочити, перевести дух, як кажуть. Вона вважає, що творчість не має чітких меж і планів, у житті все поєднано, все гармонійно. 

Які Ваші творчі плани?

Світлана Омельченко: Життя покаже. Але які творчі плани у митця? Малювати, творити. Робити те, що я вмію краще за все. Після моєї персональної виставки, яка відкриється 25 квітня у музеї Марії Заньковецької в Києві, літом я планую продовжувати малювати. Я також хочу експериментувати з новими техніками та матеріалами. Мені цікаво спробувати себе у великих форматах. І, можливо, організувати нову виставку своїх робіт.

А як же відпочинок? Чи потрібен він Вам?

Світлана Омельченко: Звичайно, що мені, як кожній людині потрібен відпочинок. Можливо, навіть, більше, ніж пересічній людині. Але для мене головний відпочинок – це той момент, коли я починаю малювати й переносити свої задумки на папір або холсти. Часто буваю у парках, лісах. Пошук грибів – це ще одна форма відпочинку для мене. Взагалі я дуже люблю збирати гриби. На своїй сторінці у Фейсбуці (Малюю лежачи) я постийно розповідаю про свої «походи» за грибами. Зовсім нещодавно зі мною у Микільскому лісі трапилася цікава історія. Я все не здаюся у пошуках змошкової шапинки. Й начебто знайшла! Хоча вони були більш схожі на строчок гігантський. Привезла додому, написала у свою улюблену групу грибників й запитала, чи це не строчки? Навіть запланувала їх приготовити.  

Але досвідчені грибники мені відповіли, що це строчок, й він отруйний. Отож поки що я свою улюблену Змошкову шапинку все ще не знайшла. Але продовжуватиму шукати! Відпочинок для мене завжди пов’язаний із природою та тишею. Саме там я відновлюю свої сили. І знаходжу нове натхнення для творчості.

Звідки у Вас такий потяг до лісу, до «грибної охоти»?

Світлана Омельченко: Батьки збирали у дитинстві, й я бачила це. Переважно тоді попадался вешенка, шампіньйони. Хоча мама менше ходила по них, я більше з батьком «полювала» на гриби. Це може як спогади з дитинства лишилися й я продовжую їх гортати у своїй свідомості, повертатися до того малечого життя. Це дуже теплі й цінні для мене моменти. Вони формують мій внутрішній світ. І допомагають зберігати зв’язок із минулим.

Щоправда, у Пущі Водиці є місце, де росте білий гриб. Восени я до нього повернуся. Нікому про нього особливо ніколи не говорила, бо сподіваюся знайти гриби цього року, а не пусте місце (сміється). Це своєрідна маленька таємниця. Я бережу її для себе. І кожного разу повертаюся туди з надією.

Вам не хотілося би щось кардинально змінити у своєму житті?

Світлана Омельченко: Це складне питання. З одного боку, завжди є щось, що треба змінити у кращу сторону. Й розвиток себе як особистості, це теж своєрідна зміна. Але кардинальні зміни потребують великої внутрішньої готовності. Я намагаюся рухатися поступово. І слухати себе у цьому процесі. 

У Вашій творчості є кілька напрямків. Найбільш популярні це Веселий Арт та серія робіт Арнольд та Луческа. Й ще є Сумний Арт. Не хотілося би започаткувати щось нове, наприклад, на політичну тему?

Світлана Омельченко: Інколи думаю, що можна було би щось додати. Так, дійсно, я поки що розвиваюся у цих напрямках. Але чому б й ні? Політика мене не зовсім цікавить, але політичні образи – це вже інше. Можливо, я ще прийду до цього. Це залежить від мого внутрішнього стану. І від того, що мене зачепить емоційно.

Як на Вашу думку українське суспільство розуміє художню творчість, зацікавлено у картинах?

Світлана Омельченко: Тут є питання. Новим художнім талантом воно навряд чи зацікавлено. Й зараз такі тренди, що нічим хорошим нікого не зацікавиш. Треба провокація, «чернуха», скандальність. Це завжди знайте своїх шанувальників. О ось розуміння таланту, бажання доєднатися до великого чи прекрасного – це навряд чи. Але я все одно вірю у свого глядача. Є люди, які шукають щирість. І саме для них я працюю.

Як Ви себе бачите у майбутньому?

Світлана Омельченко: Хотілося би йти до своїх творчих цілей, не звертати з дороги, розвиватися. Будувати своє майбутнє. Я хочу залишатися вірною собі. Продовжувати творити й відкривати нове. І зберігати натхнення незалежно від обставин.