СУМНО-КРАСИВИЙ, ТЕПЛО-ХОЛОДНИЙ...

 (Жовтень, його прикмети, назви, свята,

народне мудрослів’я) 

Вітер, уже відчутно прохолодний, колише жовто-сірими, вицвілими травами. Сумно падають на землю стиглі яблука,  груші, горіхи. Журно шелестить кукурудзиння. Літня спека випила з нього всі соки, і тепер воно ствердло й пожухло. Так само сумно шелестить і пожовкле листя на гіллі. Бо жовтень – час жовтіння, а отже, відмирання, листя. І ось уже частішає падолист довкруг дерев. Минає пора бабиного літа, якого цього року, схоже, й не було. А бричка осени мчить усе швидше до холодів, затуманює останні проблиски краси, обмежує барви у дві – три. Стоять сизі від густої паморозі діброви й гаї. Всохла й вужина (ожина)...

Але не так усе сумно! У будь-яку пору види природи заворожують своєю неповторною красою! Багряніє, наливається соком, солодшає калина й горобина, тішать око останні квіти: жоржини, мальви, хризантеми, троянди... Милуймося, бо краса жовтнева – така скороминуща!

У тих замилуваннях вимальовується

 ОСІННЯ АКВАРЕЛЬ
 Осіння міждощів’я акварель…

Оранжеві шепочуться багаття.

Злітає літо бабине, як свято.

А незабаром і воно помре.

Ми – ті ж. І вже – не ті. Щось відійшло

Й тріскоче у кленовому багатті.

Чуття і розум – несумісні гаті.

Та... Бере ще літо бабине в полон...

(Любов Сердунич)

У жовтні відлітають у теплі краї («в ирій») останні птахи. Казали: «Жовтень ходить вже по краю, виганяє птиць із гаю». Дають про себе знати вранішні приморозки, це «плаче жовтень холодними сльозами».

Здається, він – один із дванадцятьох братів, у назві якого – барва. І хоча й усе частіше він навіває сум, але його колір – життєвий, світлий: жовтий, аж золотий, аж червоний.

Жовтень – се не лише пора жовтіння листя, а й час завершення усіх польових робіт і приготувань до зими.

У різні часи люди називали жовтень по-різному (відомо понад десяток синонімічних і діалектних назв), але прижилась і залишилася сучасна ностальгійно-прониклива назва: жовтень. Українська назва 10-ого місяця року була відома ще за часів Руси. Але здавна поруч із «жовтнем» вживали й иншу його назву: «паздерник», себто костриця, бо саме у жовтні розпочинають переробку льону й конопель: вони добре вимокли у воді, висохли під сонцем і на вітрах, тому саме в цей час їх починали м’яти на терницях (бительнях), які відділяють волокно від костриці.

Аналогічне походження і білоруської назви місяця: кастрычнік. Брати-білоруси тому й іменують жовтень кастрічником, цебто місяцем костриці. А паздерник – від слова «паздір» (костриця); сю назву залишúли нам поляки (październik). За даними «Словаря української мови» Бориса Грінченка, словом «жовтень» раніше позначали і дев'ятий місяць року, тепер званий вереснем.

Ще одна назва жовтня – хмурень, бо хмурих, дощових днів багато. А зазимник – бо перші заморозки починаються; листопадник – бо з дерев і кущів починає опадати листя. 2-ий місяць осени йменують ще й грязнем, позаяк дощів багато йде, і тому дороги розм’якли, ставали грузькими, кругом «грязь» (болото). Але є й радісна, весела, назва місяця: весільник. Після середини жовтня в українських селах здавна шлюбували закоханих. Тому й казали: жовтень весіллями багатий. І це не випадково, адже позаду залишилась важка праця: пора жнив, осінньої сівби. Инші господарські клопоти теж відійшли на другий план. З’явилось більше вільного часу, тож можна й весілля грати.

Цікаво, що у прадавні часи в Північній півкулі планети 10-ий місяць року мав назву місяць Кота. Враховуючи особливості людської психології, стародавні мудреці саме другий місяць осени присвятили цьому нашому улюбленцеві. Гарний, м’який, пухнастий, вуркотливий, одначе з кігтиками і гострими зубами, буває – і з барським норовом, кіт – це наче єдність декількох протилежностей. А присвячений йому природній цикл символізує такі філософські сторони людського буття, як заперечення і пізнання істини через особистий досвід.

У жовтні по всій території України виникають заморозки, найраніше вони починаються в долинах Українських Карпат (в кінці вересня), на півночі та в центрі заморозки бувають на початку хмурня, на південь вони приходять у другій декаді зазимника, на узбережжі наших морів – наприкінці жовтня і на початку листопада.

Самобутньою витворилась ОСІННЯ ЛЕКСИКА. Кажемо: хмари гуснуть, дощ зачастив, розгостився (частий гість); дощ – наче з відра, як з цебра, мов із бочки;  дощ ливцем ллє, сіє, плющить, дощ періщить, припустив, зачастив, січе, мрячить, залива; проливний дощ. Такий проливняк! Мжиця, мряка, мрячка... У жовтні все буває: і громовиця гурчить, і мжичка мрячить.

Жовтень багатий на свята і пам’ятні дні.

Рухомі:

перший понеділок жовтня – Всесвітній день середовища проживання;

перша неділя жовтня – День працівників освіти;

друга неділя жовтня – День художника.

Усталені:

1 жовтня – Міжнародний день музики і Міжнародний день людей похилого віку;

4 жовтня – Міжнародний день захисту тварин;

8 жовтня – День юриста;

9 жовтня – Всесвітній день пошти;

10 жовтня – День працівників стандартизації та метрології і Міжнародний день зі зменшення небезпеки стихійних лих.

А ще у жовтні – День працівників державної санітарно-епідомологічної служби, День захисника України,

День українського козацтва (14 жовтня),

День народження Української повстанської армії (14 жовтня),

Всесвітній день продовольства (16 жовтня),

Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів (17 жовтня),

День працівників харчової промисловості (21 жовтня),

День Організації Об’єднаних Націй (24 жовтня),

День автомобіліста і дорожника (28)…

А з давнини у жовтні наші предки, онуки Дажбожі, відзначали такі свята:
1 жовтня – свято Матері Слави. Вшановуємо Матір Славу, саме вона – наша Покрова, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних покровом своїх золотих крил. «Б’є крилами Мати Слава і кличе нас, аби йшли за землю нашу і билися за огнища племени нашого, бо ми – русичі!». Покровителями споконвіку вважали тих Богів і Богинь, які були рідними для народу – «по крові тіла» (Велесова Книга). Наші Пращури вірили у божественне народження русичів: дітей Сварога, Перунових синів, Дажбожих онуків... Це ще й осіннє свято Матері Землі. Вона в цей день вкривається, лягає спочити на зиму.

14 жовтня – Зворожини (Осінні Діди, Дідова Субота). Поминальний день. Діди «приходять» у гості до своїх родин. Поминальні обіди: щоб була пара, бо душі вдихають пару від їжі, сита каша з маком, налисники, гриби, поминальний напій та інше (без м’ясного). Громада літніх людей навіть у холодну пору варить куліш на лоні Природи, який тут же споживають, сидячи на землі. Вони знають, що скоро «відправляться на Луки Сварожі», тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Кладуть багато ложок: для Предків, поминають кожного на ім’я. Зворожини завжди відзначають у суботу.

20 жовтня – Мокоша осіння (Бабина П’ятниця). Жінки вшановують Богиню Мокошу, покровительку жінок, Роду, пологів і немовлят, а також жiночогo рукоділля. Її свято – завжди у п’ятницю. Їй приносять у жертву прядиво, полотно, а з наступного дня починають великі роботи (ткання, вишивання, пошиття одягу...). У п’ятницю заборонено працювати голкою й ножицями, веретеном, бо цього дня, за повір’ями, Душі покійних родичів вiдвiдують свій piд, але пряля їх не бачить (боялися, щоб не поколоти Душі). Безплідні жінки моляться, щоб мати потомство. Цього дня згадують ycix Богинь: Ладу, Дану, Живу, Лелю, Дану, Мокошу, Матір Славу... Приносять на освячення квіти, плоди, якi використовують протягом року для лікування.

Жовтень наближає зиму. За багатьма прикметами жовтня визначають погоду і на наступні місяці. Якою вони будуть – передбачають 

ПРИКМЕТИ ПРИРОДИ, котрі запримітили і перевірили багато поколінь українців. Перевірмо ж і ми їх.

• 1 жовтня вітер західний і йде дощ – Новоріччя буде зі снігом.
• Якщо жовтень студений, то й зима буде не тепла.
• Якщо весь жовтень сухий, то січень буде безсніжним.
• Осінь дощова – на врожай.
• Прийшла Покрова – всохла дуброва.
• Якщо на Покрову (14 жовтня) вітер, то й весна буде вітряною.
• Коли на Покрову вітер з півдня, зима буде теплою.
• Якщо до Покрови журавлі не відлетять, зима наставатиме поволі.
• Покрова накриває траву листям, землю – снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.
• Хто сіє по Покрові, не має що дати корові.
• Минула Покрова – з’їла полудень корова.
• По Покрові – по теплові.
• Грім у жовтні – на малосніжну, м’яку й коротку зиму.
• Якщо у жовтні дерева ще в листі, то зима буде пізня.
• Білки роблять великий запас горіхів – на холодну зиму.
• Миші та кроти роблять великі запаси їжі – зима буде довгою і сніжною.
• Галки зграйками літають – до дощу.
• Круки тому крячуть, що зміну в погоді бачать.
• Гуси лапи піднімають (стоять на одній) – перед морозами.
• Який жовтень, такий березень.
• Сова кричить – холод накликає.

Він і сумний, і красивий, і гарячий од барв, і холодний відносно старших братів, і багатий – щодо молодших...

Він ще кличе господарів на городи, аби впорядкували їх остаточно: вирвати й почистили буряки, моркву, закомпостували сухе бадилля, підготувати землю до оранки (осінньої або весняної)...

Помилуймось осінніми краєвидами, сфотографуймо їх на пам’ять і себе на їхньому тлі, посидьмо на осонні, насолодімось природним, хоча й скупим, осіннім теплом. Зберімо букет із різнобарвного листя – хай він гріє нас узимку, нагадуючи приємну прогулянку з дітьми, коханим, із бабусею або подругою… Бо не має Природа поганої погоди, а є вічна загадка Матінки-Природи…

(За жовтнем спостерігала і ще не про все записала
Любов СЕРДУНИЧ. Світлинки – з інтернету)