Я себе завжди думала, що я гот, потім металістка, але, на мою скромну думку, чистих субкультур майже не існує. Так що у нас були і старі рокери, і панки, і різні хардкорщики.

Одного разу ми з подругою вдяглися в усе чорне і вирушили на Каліфорнію в Полтаві слухати музику. Не обійшлося без нових знайомств. Але це були не ті люди. Своїх я знайшла вже потім.

Так як знайомих було багато, то і в різних компаніях було по-різному. З одними я просто гуляла та спілкувалася, з іншими брала участь в розумних розмовах, з третіми навіть намагалася грати в музичній групі. Нам було зручно разом, і ми, безумовно, приймали одне одного такими, які є.

Завдяки всім цим знайомствам я частково навчилася розрізняти справжні цінності від пустощів. Це була певна свобода, необхідна для всіх зростаючих розумів і ще не визрілих особистостей. Так що якщо раптом субкультури повернуться, я не буду проти, щоб мої діти, наприклад, приєдналися до них. Очевидно, це буде потрібно їм на даному етапі.

Протест в субкультурі - суперечливе питання. Іноді це просто вибір. Іноді це просто оболонка і пристань. Іноді це протест проти самого себе.

Все рухається, все змінюється. І ми теж не стоїмо на місці. Якби ми залишилися в субкультурі, це б скоріше було відхиленням. Але, на мою думку, самі субкультури нікуди не зникають. Вони просто змінюються. Товариші-однодумці все одно збираються і грають на гітарах, тільки іншу музику. А одяг і стиль поведінки диктується з моніторів улюбленими блогерами. Фріки все ще ходять вулицями. Ось він відкриває рот, і ти вже знаєш, що перед тобою - новий панк. Вдягнений він інакше, слухає іншу музику, але проблеми у нього такі ж