У нашому світі все тече, все змінюється. Час йде. Береги рік підточуються плином водної течії, гірські скелі "вивітрюються" під дією повітряних потоків, будівлі старіють, вітшають, істини спрощуються, змінюються. Приходить час, і замість старих, усталених поглядів утверджуються нові, більш динамічні та прогресивні, котрі більше відповідають сучасним умовам життя.
Найдраматичнішим моментом цього процесу є час, коли зустрічаються старе й нове, коли вони "дивляться" в очі одне одному, і віджиле поступається новонародженому чи самочинно (з полегкістю), чи намагаючись боротися, утримуючи з останніх сил свої позиції. Та незалежно від перебігу подій, бажань будь-кого - згідно із законами буття, неминуче стара будівля руйнується і на її місці постає нова.
Саме драматичний момент зустрічі старого з новим символізує ікона "Стрітення Господнє".
Страшенно довге й важке життя прожив старець Симеон – цілих 365 років! Темними, самотніми ночами він не раз благав бога вкоротити йому віку, позбавити страждань. Та божествене повеління не давало змоги перервати ланцюг "покарання життям".
Справа в тому, що Симеон був одним з семидесяти прадавніх перекладачів Старого Завіту на грецьку мову. Виконуючи цю праведну місію, мудрець засумнівався у пророцтві пророка Ісайї про те, що майбутній Спаситель людства буде народжений непорочною дівою: "Се Діва во чреві прийме, і народить Сина, і нарекуть ім'я Йому Еммануїл" (Іс. 7:14). Перекладач глибоко задумався над словом "Діва", він вагався як передати його в перекладі, і вже хотів замінити виразом "Жона", але у цю мить Ангел небесний спинив Симеонову руку і прорік: "Не бачити тобі смерті доки не уздриш Христа Господнього!"
Так і жив Симеон з прокляттям майже чотирьохстолітнього чекання при Ієрусалимському храмі.
Та ось настав час позбавлення Симеона від мук. На сороковий день опісля народження Ісуса, принесли немовля батьки – Марія та Іосиф до храму, щоб здійснити древній обряд символічного жертвування новонародженого Богові. І зустрілись очі дитини та сивочолого старця, сяйнула іскра божественного одкровення: "Нині відпускаєш раба твого, Владико!" – з полегкістю зітхнув Симеон. Він дочекався свого часу і може спокійно померти. Та Симеон не тільки признав мессію в маленькому Ісусові, він передрік страшний і величний подвиг Сина Божого, сказавши Марії: "І Тобі Самій меч пройме душу, - щоб відкрилися помисли багатьох сердець".
На багатьох іконах, присвячених Стрітенню, зображено момент істини, який нагадує про заміну прадавньої віри іудеїв новою релігією, принесеною у світ Ісусом. Стрітення показує зустріч Старого і Нового Завіту. Стрітення символізує зустріч старого і нового світоглядів, перемогу і утвердження останнього. Не дарма ж у народі свято Стрітення ще пов'язують з приходом і перемогою весни: "На Стрітення Зима з Весною стрічаються".
Стрітення, зустріч Симеона з немовлям Ісусом, символізує зустріч людства зі своїм Спасителем. Минули часи, коли Бог був віддалений від людей, закінчився розбрат між людиною та Богом. По Різдву Христовім та опісля Стрітення люди побачили Бога серед себе, сам Бог зійшов до людини "Во-плоті", як Спаситель, примирюючи людство зі своїм втіленням. Він на власному прикладі, через загибель Ісуса, показав шлях жертовності й отримання божественного благословіння на вічне життя. В день Стрітення розпрочався жертовний шлях Христа.
Стрітення – слово древньослов'янське, яке означає українською – "зустріч", а сербською – "радість".
Свято Стрітення – це свято радості зустрічі людини з Богом живим, радості такої глибокої й вдячної, як радість старця Симеона, який тримав на своїх руках немовля-Ісуса і бачив втілення древніх пророцтв. І, воднораз, Стрітення - це передчуття глибокого страхіття й скорботи майбутніх мук Христових задля спасіння людства. У святі Стрітення зливаються воєдино і радість, і очікування смерті Ісуса.
Стрітення – це ще й дороговказ святості. Адже ті, кого Бог признав святими, звершають свій подвиг заради всього народу і всього людства. І свято Стрітення промовляє до нас: "Перш ніж померти, нам треба впізнати Христа, бо Там ми можемо не побачити Його". Щоб заслужити спасіння, треба зрозуміти, прийняти і слідувати Ісусовим заповідям, тобто впізнати Христа, бо після смерті, на тому світі вже пізно буде каятися.
Про це алегорично говорить нам Стрітення. Багато людей було у храмі, коли Мати Божа принесла туди Своє Дитя, але одиниці хто з них (старець Симеон, пророчиця Анна та священник Захарія) признали у ньому Бога.
Стрітення – це заклик до вищих цінностей. Один єпископ колись сказав, що жити треба так, щоб наше останнє "нині відпускаєш-си" з'єдналось зі словами Христа на хресті: "Звершилось!"
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
