Треба стресів й потрясіння. Життя проявляє себе в боротьбі. Якщо не отримаєте, сотворіть підсвідомо, адже підвалини переповнені масою спогадів. Й міцністю досвідів. Все і так векторно спрямовується в потрібне русло. Все і так ніби істотно йде своїм шляхом. Життя прекрасне за будь-яких стресів й нейродепрограмного каузального руху - можливість прийняти теж є філосогемою, до того ж прискладненою.
Щось було чи щось буде, але завжди будуватиметься платформа й різнобічні надбудови - смиренно прийміть, бо якось-такось є теж постподією, темною чи світлою: хто зна. Як присамітнений соліст гурту в одній пісні розказав сутність свого часу акуратно й толерантно. Бо можна розкручувати геноми, але їх мільйони, тому дайте їм спокій власного буття. Тому що складно з'єднювати декілька життів в одне й чи варто взагалі. Чи розкручувати таємниці в дивних танцях, а потім, як ту феєрію танців сповільнити?
Хтось нотував відходження душі, коли стукіт серця був, як віковий чи столітній набат. А відходження душі настільки було чудовим, що слів бракувало, як і образів, як всі несвідоі вчинки просто з часом стають настільки змістовними, що той зміст не прийме жодна з субстанційних скарбниць. Щастя легко здобувається, лишень втаємниченим залишається рецептура його втримання. А знання є пережитим чиїмось досвідом, треба також сповільнено пропустити через свої плероми й принципи. Хоча принциповість виходить такою змертвілою й непотрібною в певних ситуаціях.
Було б добре звести до певної форми чи дисциплінарних ортодоксій, але Час любить загравання й завжди треба Щось приховати, подеколи й недосказати чи недоробити. Бо кому потрібне все зрозуміле й вичерпне. Нації прогресують чиєюсь пожертвою, а інституції увірувань зараз оформлені в дієвий менеджмент й важко від чогось відмовитись чи творити Щось знову ж таки нове - ніхто не прийме й не зрозуміє, бо людство давно живе віртуаліями й конструкціями, бо хтось Служив й творив. Бо Господь подеколи дає планеті людей з конкретною місією й подеколи та місія модифікована в месію: добре, але Лондон залишиться кепіталом оф Грейт Брітан, хоч ходіть по воді, а математик вам вирахує вашу швидкість, за якою є можливим ваше ходіння перед зануренням.
Й не треба дзвонити доктору Хофману для сповільнених рецепторіїв - потрібно просто вміти зупинятись й насолоджуватись. Як насолоджувався генетикою думання Гайдегер: за ним свого часу помандрували всі студенти, яким він викладав філософію чи історію філософії - це, знову ж таки, магія довіри та місіанство Окремих людей. Їх багато насправді, йдіть за ними, а в один момент розвертайтесь і біжіть своїми лабіринтами, тільки Своїми й нікому про це не розказуйте, бо ви взагалі потрібні з аспекту користання вами для певної мети. Але вас створено незалежно від системних рептилоїдів й хомо-віртуаліїв, й системних голограм, й вашого слова.
Але першим було Слово. І слово це було - Деміург. Творіть й сотворяйте дні й ночі й напрями, й дійте згідного з вашим серцем. Бо Серце є не просто помпою, а всесвітнім каталізатором, й у вас насправді не існує жодних претензій, окрім щастя дієвого творення: слова теж треба творити й думання, й стреси, й випадкові біфуркації. Так і пройдуть дні й місяці, й людство рухатиметься у війнах й помилках, бо ідеального й ідеалізованого нічого не існує, окрім діючого смирення. Хоча можна все в корінні руйнувати й збудовувати, бо тирани в чомусь все ж таки були розумними й добрими, але Щось завжди можна додати і від чогось можна відмовитись. Чи варто. Служіння є добрим, коли йде.
До останнього подиву й подиху. А все приєднати до Святого мороку чи несвятого, чи просто мороку такого чудового, як світлий ранок, й темна ніченька.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
