Стара добра Англія: графство Дорсет

Передусім, давайте трішки зорієнтую вас, де знаходиться Дорсет, а саме у південно-західній частині Великої Британії на узбережжі протоки Ла-Манш. Графство це невелике, зате дуже красиве. Більше половини території складають заповідники, серед яких два належать до об'єктів виняткової природної краси, що є одним з найвищих показників в Англії (у відсотковому співвідношенні до загальної площі).

Дістатися у Вул з Лондона дуже просто: сів у поїзд і за 2 з лишнім години ти тут. Веселощі починаються, коли ти виходиш з потяга... нема нікого, машини майже не їздять і в тебе виникає враження, що ти у дуже безлюдному місці :). Ну ви ж знаєте, що я ділюся своїм досвідом і у нас саме так і було. Словом, автобус, який мав приїхати за розкладом лише за годину, ми вирішили не чекати і взялися дзвонити у місцеві служби таксі. Хоча надворі був червень, нас застав холод, вітер і дощ. Ми дісталися у наш готельчик і за вечерею зустріли аж 2х мешканців і одного дядечка з собачкою, що любить випити тут пінту пива. Насправді все виглядало дуже атмосферно і навіть вітер, який мало мене не зносив, дуже гарно вписувався у тамтешню картину.

Загалом, Вул дуже милий. Довкола розстелилися зелені поля, далеко одне від одного видніються будинки, на пасовиськах де-не-де туляться вівці чи корови, і, майже, не видно людей. З Вулу ми вирішили податися у Веймут (приблизно 11 км) автобусом і навіть встигли на останній маршрут о 16:30. Коли ми запитали водія о котрій годині останній автобус до Вулу, то сивий дядечко з величезними лінзами у квадратній оправі відповів, що якраз через 5 хвилин :). Ну, ми вирішили ризикнути і все таки залишилися гуляти у місті, де знімали маленьку частинку Дюнкерку...
 

Невелике портове містечко. Якщо ви зібралися гуляти тут у середу і після 17-ї години, готуйтеся до того, що більшість закладів зачинені і на вулицях майже не видно людей. Ось так гуляєш собі безлюдним містом і так тобі добре, але тут хочеш купити тепліший сведрик чи випити кави, а майже усі заклади о 18 зачиняються. То вже і не так воно тобі добре, а ще цей англійський вітер і ця прохолода, ну, ви зрозуміли, що я маю на увазі)). Загалом, місто дуже гарне і дуже миле. Чарівні різнокольорові будиночки, невеличкі вулички, словом, витримана англійська практичність. У Веймуті затишно і спокійно.

А тепер про кіно Дюнкерк і яким чином я весь час його приплітаю у свою розповідь... Так ось, під час перегляду цієї стрічки у кінотеатрі, я мало не на весь зал у захопленні тріпотіла що то був Веймут, у якому я і була :) Веймут можна ідентифікувати за задньою частиною готелів на Еспланаді та театрі "Павільйон". Все це можна бачити поки один із головних персонажів готує свій невеликий дерев'яний човен до відправлення, щоб допомогти забрати солдатів з Дюнкерку. Ну, якщо ви будете дивитися кіно, то обов'язково впізнаєте містечко після перегляду фото.
 

О, чарівне англійське узбережжя... Неймовірне море, неймовірна земля, неймовірні скелі, неймовірна трава і неймовірне небо.. У Дардл Дор ми були двічі. І навіть 8 кілометрів з травмованою ногою не стали на заваді. Давайте так, замітка з вікіпедії і одразу розповідаю про наші пригоди :)

Отож, більша частина узбережжя Дорсету належить до Юрського узбережжя, що входить до списку об'єктів Світової спадщини і простягається на 155 кілометрів між Стадлендом в Дорсеті і Ексмаусом в Девоні. Узбережжя датується мезозойською ерою, від тріасу до крейдового періоду. На ділянці узбережжя, що на території Дорсету, було виявлено багато важливих викопних решток, в тому числі скам'янілі дерева юрського періоду і перший повний скелет іхтіозавра, знайдений поблизу Лайм-Реджіса у 1811 р. Також вздовж узбережжя графства розташовано багато різноманітних виняткових природних об'єктів, зокрема бухти, природні арки і природні крейдяні колони.

Так ось, перший раз ми приїхали на оглядовий майданчик у Дардл Дор і просто не могли намилуватися: краєвид неймовірний. Ми розглядали величну арку у формі динозавра і тішилися, що десь там за протокою Ла-Манш уже видніється Франція. Єдине, що трішки створювало дискомфорт, то це вітер. Він був такий, що мене майже здувало і я була змушена замотати на голову светрик, оскільки шапку саме у цей червневий день я забула) Через хвилин 10 нашого перебування у Дардл Дорі почався дощ. Парасольки ми, звісно, не взяли, тому перебивалися скатертиною для пікніку. Ще через 15 хв вийшло сонце. Потім ще десь годину погода змінювалась кожні 10-15 хвилин. В результаті, ми таки змокли до нитки і повернулися у готель.

Наступного разу ми вирішили піти туди на світанку. Авто у нас не було, а служби таксі до 9 ранку не працюють, тому 8 км ми йшли на своїх двох до затоки. До чого я це все? А, напевне до того, що дороги для пішого походу там немає, лише дорога для автомобілів. Там навіть знак якийсь такий стояв: "Наступні 4 км дороги для пішоходів немає". І ті клька машин, що проїжджали повз нас, дуже і дуже були здивовані пішоходам :). Тим не менш, того прекрасного ранку нам вдалося побачити чарівний Дардл Дор без дощу і навіть прогулятися прекрасною бухтою Лул Ворз.

І ще на останок одна річ, яка мене дуже здивувала. Узбережжя Дардл Дор це насправді приватна власність, яка належить сім'ї Уелдс. Проте, незважаючи на статус приватної власності, узбережжя відкрите для людей і для вільного відвідування пам'яток Світової спадщини. І знаєте, що найчарівніше - довкола просто природа, ніяких тобі трейлерів з кавою чи снеками, хаток з магнітами і атрибутикою, нічого такого. Просто природа. І так воно гарно, що ти мимовільно повертаєшся спогадами на узбережжя знову і знову...