Справжні люди

Євген Положій. Іловайськ
 
Мабуть, безглуздо вимагати від сучасних письменників, які пишуть про першу російсько-українську війну, епопей на кшталт "Війни і миру" Льва Толстого. Все-таки потрібен час, щоби все осмислити. З іншого боку, кон’юнктура підганяє багатьох літераторів написати щось подібне. Негідників не перевиховаєш, а ті, хто пише щиро і від серця, не завжди мають талант.

"Іловайськ" Євгена Положія – це роман в оповіданнях. Вони перероблені з інтерв’ю, тому несуть на собі журналістське тавро. Я не кажу, що це погано. Кожний автор сам обирає свій стиль, манеру писання, жанр, аби уповні висловити те, що він хоче.

Прорив із Іловайського котла, коли тисячі українців були підло розстріляні російською армією, - найбільша трагедія цієї війни. Причому мова йде саме про російську армію, й автор наводить чимало доказів її присутності. Це вже потім поранених і полонених бійців віддали на поталу денеерівцям.

"Для російських вояків в Іловайську мав випасти неймовірний джек-пот, - пише Євген Положій, - взяти в кільце і за один раз знищити чи не всі українські добровольчі батальйони" ("Вогнем і хрестом"). Ось саме з цього і треба виходити, коли ми говоримо про Іловайськ.

Кожна війна яскраво висвітлює два боки людської моралі: героїзм і ницість. З одного боку, ми бачимо мужність і самопожертву простих людей, які воюють за Україну, а з іншого – боягузтво і бажання за будь-яку ціну врятувати своє життя тих, для кого Україна виявилася порожнім звуком. Дехто може закинути авторові, що він згущує фарби, але письменник намагається бути об’єктивним і пише про те, що йому розповіли прості солдати та офіцери, волонтери і лікарі – справжні люди.

Боягузами показані генерали і полковники, народні депутати України та інша штабна сволота. Письменник називає їхні прізвища, і ми вже з іншої точки зору дивимося на цих людей, як би вони зараз не розповідали про своє геройство з екранів телевізорів.

Ось драпає з поля бою командуючий "Сектором Б" генерал Хомчак, залишаючи напризволяще солдатів і офіцерів, які виходять з оточення, кидаючи навіть особисту рацію. Ось підполковник Волинський перевдягається в цивільне і втікає, а його потім нагороджують орденом Богдана Хмельницького третього ступеню і хочуть підвищити у військовому званні за те, що буцімто він вивів колону із оточення. Людина з позивним Філін, який виконував обов’язки комбата після поранення Семена Семенченка, виявився зрадником, готовим служити росіянам і сепаратистам заради збереження власного життя. Народні депутати України, а тоді комбати Юрій Береза і Андрій Тетерук залишають напризволяще журналістів, і ті самі мають виходити з оточення. Щоправда, потім сказано, ніби вони шукали журналістів, але, видно, так шукали, тим більше якщо мали тепловізор. Комбата і депутата Семена Семенченка бійці звинувачують у дезертирстві: "А де цей герой Семенченко? На лікарню злиняв! У дупу його поранило!".

А ось ще один народний депутат Володимир Парасюк, який втікає в кущі, тоді як інші допомагають пораненим вийти із машини: "Дрин, поранений у ногу, кинувся перев’язувати стікаючого кров’ю Нестора. На секунду здійнявши голову, він із подивом відмітив, як швидко герой Майдану Парасюк драпає до посадки. Мурку з автобуса витягнув Вітерець". А ще ніби в калейдоскопі бачимо командирів різних рангів як на фронті, так і в тилу, від боягузтва і непрофесіоналізму яких гинуть тисячі українців.

Звичайно, хотілося би почути оцінку діям вищого військового керівництва і самого президента, але, очевидно, це завдання не стояло перед письменником. З іншого боку, як на мене, він перебільшує чесноти, скажімо, п. Рубана, який визволяє з полону наших бійців. Є вже достатньо інформації, заради чого і як усе насправді робиться, але Євген Положій це оминає.

І на цьому тлі – прості солдати та офіцери, справжні люди, на плечах яких все і тримається. Вони не втікають з поля бою, а б’ються до останнього, допомагають пораненим товаришам і самі гинуть, хоча могли кинути бойових побратимів і врятувати собі життя.

За оцінкою Євгена Положія, ми ніби живемо на різних планетах: "Було на диво тихо, хоча весь день з боку Старобешевого валив густий чорний дим, бухкала артилерія, чулися відголоски бою з Іловайська. Бійці подейкували, що сьогодні ранком поміж Кутейниковим і Осиковим росіяни зім’яли і повністю знищили  кілька підрозділів 51-бригади, і тепер ворог заходить зі спини і бере їх в оточення. Однак жодних команд відступати або будувати кільцеву оборону зі штабу не надходило – в Києві гримів святковий військовий парад: генерали отримували з рук Президента України нагороди, по Хрещатику під аплодисменти рівними рядами з новенькими автоматами марширували підрозділи Нацгвардії з піднятими догори підборіддями, впевнено гурчали двигунами модно закамуфльовані колони бойової техніки. Проте звідси, фактично з передової, парад сприймався як видовище бридке, здавалося, що Київ, Україна, звичайне життя, родичі і друзі знаходяться на іншій планеті".

І далі: "Замикаючи кільце, через російсько-український кордон через села Моспине і Новий Світ на Кутейникове висунулися великі сили противника. Про це в штаб АТО неодноразово доповідала розвідка – великі колони військової техніки та живої сили проходили на відстані десяти метрів від бійців, що причаїлися в лісосмузі. Проте в штабах доповідям про вторгнення російських військ вірити відмовлялися. "Не сцяти!" – наказували сміливі штабісти. – "Триматися!" казали генерали і підіймали чергову склянку віскі за нові погони та ордени". ("Сашко Гармаш").

І на цьому тлі – роздуми однієї з героїнь роману "Іловайськ": "Там, у батальйоні, зібралися високо мотивовані люди, які пішли воювати не за гроші й не за славу, а тільки тому, що так потрібно. Кожен із них сприйняв війну як щось особисте і не міг вчинити інакше. Успішні бізнесмени, що продали свою справу; люди з двома-трьома вищими освітами, що мали гарну роботу; люди, які повернулися з-за кордону спеціально для того, щоб узяти в руки зброю, – це все вони, добровольці. І поруч із ними на рівних воюють інші хлопці: будівельники, інженери, вчителі, дизайнери, програмісти. Дуже світлі люди. Я не знала до серпня 2014 року, що в Україні живе стільки прекрасних людей, стільки сильних чоловіків. Я завжди вважала, що Україна – чисто жіноча країна, нас і в світі знають переважно тому, що у нас – красиві жінки. А до весни того року я жила взагалі якщо не в іншій країні, то в іншому вимірі" ("І в цьому була вся сіль").

Чи не найбільш колоритним є оповідання "Життя та смерть Сергія Кабана". Він поранений, але товариші, які виходять із оточення, забувають взяти його з лікарні. Сірому, як його назвали, доводиться переховуватися в морзі, лежати під трупами російських вояків, ополченців і мирних мешканців. Від самого початку він вирішив, що в полон здаватися не буде. Нехай краще пристрелять. Йому допомагають різні люди, причому не лише проукраїнськи налаштовані, а навіть, скажімо, головний лікар, сепаратист до мозку кісток, але вірний клятві Гіппократа. Це допомагає нашому воїну вижити, не потрапити до рук російських ефесбешників і місцевих сепаратистів, які його розшукують, і врешті-решт з багатьма пригодами потрапити додому.

Мужньо ведуть себе наші воїни в полоні. Не сплямив честі й гідності внук Героя Радянського Союзу Юрій Семенов, який відчув себе українським офіцером саме в полоні. Він категорично відмовляється служити в Москві з підвищенням у званні й високою зарплатнею. Краще загинути, ніж зрадити ("Сімейна справа Семенових").

Залишається великим прагнення жити у бійця з позивним Санітар, хоча ніхто й не думав, що йому це вдасться ("Якби мурахи були великими").

Всі герої об’єднані темою Іловайська, але інколи штучною виглядає їхня з’ява в різних оповіданнях. Було би логічніше, якби в окремих оповіданнях герої жили все-таки автономно.

Євгенові Положію вдалося пронизливо розкрити тему людини на війні. Він дозволяє читачеві зсередини глянути на це. "У перший день штурму в батальйоні загинуло троє. Вони загинули не тому, що погано підготувалися до сутички, не виконали наказу або були боягузами, просто кулі та осколки потрапили саме в них. Така неперебірливість смерті, напевне, більш за все вразила Грега в його перший день війни. Раніше він думав, що гине той, хто щось робить неправильно, а на практиці виходило, що гине той, хто опинився в непотрібному місці в непотрібний час. Кому не пощастило. Ось біжить поруч людина – раз, і немає її, відірвало голову. А могло відірвати й тобі, якби осколок летів трохи праворуч. І не важливо, яка в тебе каска чи бронежилет, як гарно ти стріляєш і як швидко долаєш смугу перешкод. Ось і вся логіка смерті на землі" ("Коли прощаєшся, Грегу").

Люди на фронті мріють про те, щоби закінчилася війна. Громадянин США Марко Паславський з позивним Франко, який згодом загинув, каже: "Коли ми переможемо, я стану головою Національного банку України і поламаю всі схеми олігархів. А я їхні схеми за час роботи в Україні добре вивчив…" ("Сніданок на червоній землі").

Інший герой теж думає про зміни в житті, які настануть після закінчення війни: "А тепер все зміниться, - роздумував, лежачи в обгорілій траві, Адвокат. – Тепер, після Майдану і Небесної сотні, після тисяч убитих і поранених у цій війні, в якій ми обов’язково переможемо, ніхто не посміє вимагати хабара і порушувати закони!" ("Дядько Ваня").

На думку Шеви, звичайного підприємця із Хмельницького, який теж потім загинув, "пересічних" людей у будь-якій країні відсотків сімдесят, "але історію роблять найбільш активні десять відсотків громадян. Ті, хто готовий ризикнути життям. Ось ми і є якась частина з тих десяти відсотків" ("Сніданок на червоній землі").

Ще один колоритний герой: "Дід, п’ятдесятисемирічний мужик, пішов воювати замість сина: "Їм же однаково там, у військкоматі, хто саме, аби статистика… І прізвища у нас із сином однакові, що дивно (посміхався)… Прийшла сину повістка, а у нього дочка тільки народилася, на роботу влаштувався. Ні, подумав, краще я піду, я пожив уже. Дав триста доларів воєнкому хабара – і пішов служити" ("Один Олег і три Андрія").

Письменник дає читачеві можливість підмітити деталі, які за звичайного життя не розпізнаєш: "Розбудив його звук дверей, які відкривали (чи все-таки відчиняли? – А.В.), і гучні владні чоловічі голоси. Він знав їх природу. Такі голоси народжуються у людей, які взяли в руки зброю і стріляють з неї на ураження, саме вона додає їх тембру владного звучання, яке не сплутаєш з жодним іншим звучанням людського голосу. Людина зі зброєю звучить завжди по-особливому" ("Життя та смерть Сергія Кабана").

Або ще одне відкриття: "Всі його думки перескочили зараз на батька – невже ж його була правда: і ми, він – Грег, його покоління – безнадійні? Невже запалу і бажання їм вистачає на кілька місяців, а потім вони здуваються, наче проколоті голкою байдужості кульки?" ("Вогнем і хрестом").

Не дивлячись на смерті й поранення на кожній сторінці роману, письменник усе ж закінчує його на оптимістичній ноті. Маленький Сашко пише листа святому Миколаю і просить його подарувати велосипед, бо тато загинув на війні і не встиг цього зробити.

Автор писав свою книгу двома мовами – російською і українською. Так розмовляли ті, хто давав інтерв’ю. Вийшло два варіанти книжки. Відповідно російські епізоди перекладали українською, і навпаки. У багатьох місцях переклад недосконалий, вилізають технічні огріхи – наприклад, російські літери в українському тексті або слово "батальон" замість "батальйон" і таке інше. Бракує тут і багатьох ком та інших розділових знаків, а в інших місцях вони поставлені, хоча їх там не мало би бути. Мабуть, це претензії не стільки до літературного редактора чи перекладачів, а до коректорів.

Звичайно, з художньої точки зору роман Євгена Положія важко назвати досконалим, але письменник бере емоційністю і правдивим описом подій. Тому читач хоч трошки стане іншим після прочитання цього твору. Мабуть, у цьому і полягає основне завдання письменницької праці.
 
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який матрац обрати при болю в спині
Турбота про власне здоров’я завжди має бути в пріоритеті, особливо, якщо справа стосується стану спини. Для відновлення сил та здорового стану хребта й м’язів дуже важливо правильно відпочивати, користуючись усіма перевагами сучасних якісних матраців.
Читати більше
З чого почати навчання гри на гітарі
Вивчення нового музичного інструменту розширює кругозір та допомагає відкрити в собі нові таланти. Бажання освоїти гітару на початковому рівні легко реалізувати навіть при самостійній роботі, без звернення до викладачів. Розглянемо первинні етапи, що передують впевненому відтворенню кількох улюблених мелодій.
Читати більше