Зранку чоловік прийшов з майдану. Боже, нарешті, прийшов живий...
- Ти ранений?
- Все добре лише подряпини. Обійняв, поцілував. Підбігає 10-ти річний син:
- Тато, я хочу на майдан, я хочу з тобою, я хочу воювати!
- Сиди дитино вдома, рано тобі ще воювати!
- Але я сміливий тату, я хочу як ти, хочу бути героєм!
- Ти вже герой, але твоє геройство тут, вдома, матері допоможи їжу готувати, щоб героїв годувати, і слухайся її, поки мене немає, якщо ти герой!
- Добре тату, я на кухню!
Мама варить борщ, малий чистить картоплю, 5-ти річна дочка ріже хліб та робить бутерброди, вже добре навчилась робити за три місяці! Зараз запакуємо і передамо на майдан!
Я тихенько зайшла у спальню, подивитись на чоловіка, спить, живий, поки що....
Мене знову чекає безсонна ніч перед екраном компютера, та запитання дітей:
- Мамо, а тато повернеться, мамо ну скажи, що повернеться...
Вже вечір, чоловік зібрався, каска, бронежилет, їжа для героїв!
- Ну все, нічого не забув, а ну дітки поцілуйте татка на прощання! Обіймає дітей!
Потім мене, так сильно і міцно, як в останнє....
- Тато, а чому на прощання, ти ж повернешься, тато, пообіцяй, що ти повернешься!, - в один голос закричали діти.
Чоловік пильно подивися на сина, доньку, потім на мене....і сказав:
- ОБІЦЯЮ....
