Співець села

7 жовтня 1869 р. в улюбленій Керелівці народився український художник Григо́рій Ко́нонович Дя́дченко, далекий родич Т. Шевченка. З дитячих років поезія села полонила його назавжди.
  Ще замолоду Григорій виявляв нахил до малювання; фахову освіту почав у школі М. Мурашка в Києві. "Милий хлопчик Гриня" з 15-ти років жив у свого вчителя Миколи Мурашка вдома, дружив із його сином Жекою. Разом із ним у маестро жив Володимир Андрєєв (Яні). Ці учні кожного літа з усією родиною Мурашка виїздили на етюди в село. Так, 1886 р. вони разом працювали в Коростишеві, 1887 р. – у Шепетівці, 1991 – в Острі. У 1889 р.

Григорій вступив до Академії мистецтв у Петербурзі і, як кращий учень, дістав стипендію. Та це не обірвало знайомства з Мурашком. Починаючи з 1892 р., Мурашко разом із родиною, братом Сєнею, племінником Сашком та милими хлопчиками Гринею та Яні почав виїздити на літо в Крим (Алупка, Ялта).

У травні 1893 р. вся компанія добиралася до Ялти катером по Дніпру через Кременчук до Одеси, а далі – Крим. Правда, Григорій Дядченко (Гриня) та Володимир Андрєєв (Яні) почали віддалятися. Наприклад, художник писав у спогадах про "милих хлопчиків": "егоїсти, каналії, приїхали, наїлися, напилися, виспалися і з легкою душею мене старого покинули".

Гриня за роки перебування в майстерні одержав нагороди – срібні медалі: 1892 р. – за композиції на біблійні мотиви дві медалі, 1893 р. – одну та 1894 р. – теж одну. За конкурсну картину "Зустріч променів" удостоївся "звання класного художника 3-ого степеня".

Гриня Дядченко з 1895 р. таки повернувся в Київ, Володимир Андрєєв залишився в Росії. Він працював у школі Миколи Івановича, його майстерня містилася у "замку Річарда", згодом художник оселився у цьому будинку. М. Мурашко запросив Григорія Дядченка до художньої школи викладати малювання, і з цього моменту почалася його художньо-педагогічна діяльність.
  Нещасливий в особистому житті, Дядченко уникав людей, ховався зі своїм чуттям від них і замкнувся в душевних тайниках, узяв ніби обітницю мовчання й увесь віддався німому спогляданню тихої, негаласливої сільської природи. Його сільські краєвиди – глибока туга за ідеальним життям, якого не мав художник. Він прагнув відпочинку від гризот і тривог. Туга за втраченим днем, за життям, що минає в самоті, в нужді, під тягарем нерівності лунає в зображенні обдертих хат, бідняцького подвір’я, але картина людського існування має райську рамку: кучеряві дуби, явори, золото сонця…

Як людина скромної вдачі, Г. Дядченко не любив виставлятись, але на виставку року 1908, що була влаштована з нагоди ювілею М. Мурашка, пройнятий вдячністю до нього ще від шкільних часів, дав п’ятдесят дев’ять робіт.

Дядченко був волелюбний, як дійсний художник, і при першій нагоді спішив скинути з себе шкільні обов’язки, щоб узятися до малювання.
  Приміром, з листа до директора Київської художньої школи довідуємось, що Дядченко року 1919 вирвався на село, до своєї Керелівки, не дочекавши різдвяної перерви і не взявши належного дозволу, – вирвався на зимові етюди. Та не пощастило йому, захворів він там на бронхіт і мусів "одлежуватись на лежанці".

25 травня 1921 року в Керелівці під час роботи від голоду обірвалося життя 51-річного українського художника Григорія Кононовича Дядченка.