СОВІСТЬ ПРОТИ ЛИХОГО

СОВІСТЬ ПРОТИ ЛИХОГО
 
Стефан Ковалів. Суд.
 
Повчально-дидактичне скерування цього коротенького оповідання можна звести буквально до одного речення: совість заговорила у Томи Шрам’яка, а тому він залишив вкрадений ліс і відмовився палити добро своїх кривдників. Проте за цією простою, здавалось би, ситуацією, стоїть набагато більше, ніж здається спочатку. Стефан Ковалів не просто вкотре показує трагедію простої людини, яка даремно збирається шукати правду. За допомогою бойового побратима Івана Турка Тома Шрам’як не скоює ще більший гріх.
А все почалося з того, що наш герой бачить ось таку картину: “Завзялися панове радні на громадський ліс, нищать безпощадно, діляться поміж собою, як Гершко прикаже. Кождий багатший не питає, чи вільно, чи ні. Тілько ніччю їде, чехолить молодняк щонайкращий, найпростіший, а кривачє оставляє на розплодок”.
Тома Шраб’як і собі вночі “стяв дві осички, одного дубчака”, але мучить його совість: “Тимку! отець твій був чесний чоловік, а ти через таку дурницю злодій!”. Він думає, що коли те дерево горітиме у його печі, то пектиме душу. Але ж радні крадуть і дихається їм легко: “Хіба ж у них кам’яне серце або давно з лихим спряглося?”.
“Не довіз Тома патиків до хати: скинув їх у рові при дорозі під селом, а з ними і половину душевного тягару, а сам поїхав із порожнім возом додому”.
Пастухи зранку знайшли дерева, порубали їх на кусники, поносили додому і потолочили Гершкові жито.
Почали судити за це Тому Шрам’яка, який скинув дерева.
“Прийшов перший Панько Драбовський, лісний громадський до Шрамов’яка на комісію і видер від нього два ринські.
Прийшов також і пан начальник із радними до Гершка, а глянувши на “почесне” і на закуску, вислав “екзом” на комісію премудрого Момота череватого, а той з іншими обожателями непорожньої фляшки отаксував шкоду так грубо, що аж Гершкові замного видавалося: копу жита або дванадцять ринських призначили”.
Несправедливий присуд робить Тому Шрам’яка “страшним чоловіком”. “… очі його чорні засвітили незвичайним блиском, на протяглім смаглявім лиці осів глумливий усміх. Стояв у порозі і глядів на радних, не рушаючись із місця. Він запалав тепер страшною местю…”.
А тут ще прискочив до нього присяжний Цуценька, каже дати шість шусток за шапку, бо вона цісарська, носити селянинові її не можна. Разом з шапкою вирвав жмут волосся Шрам’яку.
На захист став Іван Турок. Він намагається втихомирити п’яничок, які напосілися на Тому:
“– Слухайте, війте, сором вам! – повідає Турок, глянувши на п’яних радних. – Він не злодій! він не навчився красти, бо у нього серце чисте і душа не чорна! Йому було позичити на сю ніч вашого серця і вашої безсовісті, а тоді, певно, був би і пів лісу загирив, і Гершкове жито стовк, і нині з вас кпив і сміявся!
Зітхнув Шрам’як тяжко, обняв Турка, став його цілувати.
– Друже-брате! – проговорив бідак з дивним унесенєм. – Ти урятував мені житє в Босні, коли я летів зі скали у пропасть, а нині спасаєш мою душу! Знаєш, чим я перед хвилею був? Палієм і проступником. Я хотів усіх тих безсердечних синів ада пустити з димом і сам спопеліти!
Остовпіли судатори, замовчали, витверезилися в одній хвилі і кожний бачив свою загороду в поломінях!
– Ходи, ходи звідси, – сказав Іван Турок Шрам’якові, – ти такий палій, як і я, – і повів його до себе”.  
Вкотре письменник показує, що “свої” гірші, ніж “чужі”. Ті, кого він назвав “надшиванцями”, навряд чи вже признаються до свого роду-племені, бо нажитися й ошукати когось – для них головне.
Саме слово “суд” у назві оповідання звучить спочатку іронічно, коли маємо справу з тими, хто виносить вирок Томі Шрам’яку, бо це справді кривосуддя (і натяк на криві дерева, які зрубав селянин). А, з іншого боку, Тома Шріб’як судить сам себе судом совісті, що не дозволяє йому здійснити гріх, який би вже не можна було пробачити. І хто знає, як би воно було, якби Іван Турок вчасно не підставив йому дружнє плече.
Вкотре бачимо прозорливість Стефана Коваліва. І нині вирубують і крадуть ліс, вивозячи його машинами по нещасних бориславських дорогах. Сучасні “надшиванці” у вишиванках і з патріотичними гаслами на вустах служать гершкам, занапащаючи Україну…
 
Анатолій ВЛАСЮК
3 вересня 2017 року