Він – сьомий син у батька, середульший син богині Літа. Звали його Липцем (липець). Спершу. І Липцем він був ще якихось років сто двадцять тому, до двадцятого сторіччя, а на початку двадцятого вже всі писали (а поступово й говорити стали) про нього: липень. А він же – сонячний скипень. А липець – се липовий мед: на сей місяць припадає час основного медозбору.
З усього квіту й зела він дуже любить липу, надто ж – її духмяні пахощі, тому й назвали так його, мабуть, на честь оцього гарного дерева. Люди теж люблять липець (мед і місяць). Хоча він, здавалося б, не надто зайнятий турботою-роботою, додає її людям, надто сільським. Ось вони й називали його по-різному, але по-рідному. Деінде – косень (косець): коли з ним косили трави. І теж локально – пасень: коли пасли з ним худобу. А білень (білець) – на заході України-Руси: коли в його час вибілювали полóтна.
Ці назви походять від назв літніх робіт. А сі – від погодних явищ: дощовик, сінокіс. Хтось казав: грозовик, бо хоча він і найспекотніший місяць року, се пора громовиць (активних гроз і злив). Кажуть же: липень блискавками періщить, дуби калічить. Та й у липні води – відро, а бруду – ложка, себто не надовго і трішки. Тому наші предки ще з сивої давнини, з дохристиянських часів, вірили, що липнем опікується бог грому, грози і блискавки Перун, бо саме в липні бог Перун найчастіше крає небо блискавицями і тим світ від усього лихого очищає, а людей на животворчу радість надихає і на працю: дощ у липні ще здасться!
Пізніше, з нашестям грецької релігії та чужих імен, дехто називав середній місяць іллюхом (иллюхом, г’иллюхом): від юдейського пророка Іллі(г’Иллі), якого адаптувало християнство, бо за старим стилем його день припадав на липень. Отож так липець казати й звик: «Я – Грозовик!».А «по г’Иллі – то й по теплі», мовили мої бабуня.
Подекуди він має назву «кивень»: відганяючи мух, коні й корови енергійно кивають головами. А ще – «ґедзень», бо в сю пору тварини особливо потерпають від ґедзів.
Найпоширеніша українська народна назва, липень, – прозора і зрозуміла: в сей час квітне липа, збирають липовий цвіт, а він же – цілющі ліки від застуди й инших хвороб.
Хоча… липа зацвітає в Україні у червні. Тому, як пишуть дослідники, на Русі логічнішим і правдоподібнішим вважають пояснення походження назви місяця «липень» від давньоруського слова «ліпий», «ліпший», яке означало «гарний», «кращий». Бо ж таки гарний!
Та иноді він такий пустун! Отак поставить собі за мету і довго гостює у сонця. Або дощ покличе у гості – і сидять люди коло віконця, виглядають жадане сонце. Мало того! Ще й переплутує осінь із літом, забуває, щó коли треба робити, тому й плаче (звісно, дощем) не там, де просять, а там, де… косять, не там, де ждуть, а там, де жнуть. Ооо, сей липень із добрим дощем, сей теплий-гарячий щем! А роса липнева – як сльоза: нею ліс вмивається, з нічкою прощається.
Для розкоші батько навіть уділив йому днів так багацько: аж на один день більше: певно, улюбленець бáтьків? А втім, молодшому, Сéрпневі, – ачей! – теж стільки: аж тридцять один день і стільки само ночей.
У липні сонце йде на зиму, а літо – на спеку. Як у січні мороз найсильніший – скипень, так улітку теплом найсильніший – липень, тому й називають його сонячним скипнем. Тож і розпустив Липець свої віжки, розслабив руки й ніжки і зовсім не стежить за теплом. І за тепломіром не спостерігає, як там ртуть майже до півсотні ступенів добігає. А воно ой і спекотнооооооо! Бо теплó – на пікові в році, що не влежиш ні на спині, ані на боці! А ще ж треба трудитися-працювати і навіть ґарувати (надто сільським людям)...
А загалом він теж – трудівник, працювати любить і звик. Тому не один запримітив: що липень збирає, те зима із’їдає, адже літо трудівниче працює на зиму-ледащицю. Бо ж чоловіка годує не сокира, а липнева турбота і в полі робота. Отож як липень у двір заглянув – пора серпи зубрити, казали мої дідуньо. Бо чого липень і серпень недоварить, того й вересень недосмажить.
Має липень і свої
НАРОДНІ СВЯТА
Він – і літа маківка, й року середина. Він – і краса літу, й середина цвіту. О, як він любить милуватися сим різнотрав’ям, і пташиним дзвінкоголоссям, з-поміж якого востаннє (сього року) можна почути зозулі кування і солов’їні серенади незрівнянні! Як йому до душі милуватися квітами-зелом і пестити кожного своїм теплом! І байдуже йому, що хтось занадто багато часу гріється-вигрівається, відпочиває-гойдається, а хтось від тієї спеки у холодочку ховається. Тому люди се помічають і самі себе застерігають: хто в липні спеки боїться, тому взимку нема чим погрітися; літо добре для всіх, але вершина літа – важка. І ще запримітили: липневі ночі зоряні – буде багато грибів; як липень з туманами, то осінь – з дощами; липень – маківка літа, грудень – шапка зими; в липні у дворі пусто, а на полі густо; в липні овес у жупані, а на гречці й сорочки нема; в липні – хоч роздінься, а в грудні – тепло одінься; у липні хоч роздягнись, проте легше не буде; яка погода в липні, така буде і в січні...
Зеніт літа й екватор, вершина і маківка року, він відходить із грозами. Та аби не з морозами!
Люблю тебе липню, о сонячний скипню!
(Залюбки з липнем мандрувала
і ще не про все записала
Любов СЕРДУНИЧ)
