Сонце грає - Купала звеличає...

Купало (або Купайло) — божество давньоукраїнської міфології, тісно пов'язане зі святом літнього сонцевороту. З приходом християнства це свято було суміщене зі святом Івана Купала, тобто Різдва Іоанна Предтечі, що припадає на 24 червня за старим стилем і на 7 липня за новим.

Отже, Купало — бог літнього сонцестояння, а також покровитель шлюбу та кохання. Купальське ритуальне вогнище називають купаліями або купайлицею. За деякими версіями, Купайлиця — це також жіноче втілення Купала.

Вода й вогонь — стихії, завдяки яким людина очищується, — відіграють сакральну роль у святкуванні дня Купала.
 

Науковці й до сьогодні не мають одностайної думки щодо походження імені "Купало". Є версія, що слово "Купало" походить від слова "купа" — вступ у шлюб, поєднання жіночого та чоловічого начал. А відомий дослідник слов'янської культури Б. О. Рибаков мав іншу версію — на його думку, ім'я бога кохання походило від кореня "куп" ("укупі", "купно", тобто разом).

Українські археологи вважають, що в лісостеповій зоні нашої країни свято Купайла відзначали вже в сиву давнину — близько 3 тис. років тому.

Дуже близькі до Купала та Купайлиці такі персонажі української міфології, як Лада і Ладо. Вони теж є богами кохання й шлюбу.

А які божества інших міфологій світу нагадують слов'янського Купала?

Образ Купала близький до давньогрецького Ероса, давньоримського Купідона, індійського Ґопали, а також Ками. Купайлиця дуже нагадує індійську Ґопі Раду та грецьку Кібелу – богиню шлюбу, пристрасті, кохання.

День Купала є святом краси та молодості. Вважалося, що це найбільш вдалий час для зачаття дітей.

Крім того, що Купало був покровителем продовження роду, шлюбу й кохання, його подекуди вважали богом земних плодів. Тож йому приносили пожертви з проханням допомоги на прийдешні жнива.

Купальської ночі бог Купало поєднує серця молодих коханням до скону та благословляє усе живе на Землі на ріст і дозрівання. На це прекрасне свято Води й Вогню людина єднається з природою, розквітають ніжні запашні квіти, з’являються солодкі ягоди, а лікарські рослини стають ще більш цілющими, ніж завжди, адже в цей день Матінка-Земля має найбільшу життєдайну силу, якою щедро ділиться з усіма.

Давні слов'яни вірили, що Купальської ночі, лише раз на рік, цвіте папороть. Це Перун запалює вогненну квітку щастя. Рівно опівночі вона загоряється в далекій глушині, за одну хвилину виростає та спалахує блакитним вогнем, але вже за мить осипається. Пахощі від цвіту папороті чути на весь ліс.

За повір'ям, здобувши квітку, треба вмить зробити надріз на мізинці лівої руки та вкласти туди цвіт папороті, щоби він вріс у шкіру. Перед сміливцем, який встигне заволодіти цією божественною квіткою, відкриваються всі таємниці на світі. Але шанс відшукати квітку щастя дається лише парубкам. Дівчатам цвіт папороті, на жаль, не трапляється. Хлопець, якому пощастить віднайти цю квітку, зможе завоювати найпрекраснішу дівчину, яка після одруження з ним завжди буде молодою й чарівною, а їхні діти пашітимуть здоров'ям та стануть добрими помічниками батькам.

В ніч на Купала виходили на полювання злі сили. Вони блукали по землі, сиділи на деревах, у воді. Лісами ходили мерці, мавки, відьми, потерчата, русалки. Щоб уберегтися від останніх, дівчата цієї ночі тримали під пахвою полин. А господарі освячували обійстя та хати чарівним зіллям, зібраним минулого року в Купальську ніч (наприклад, плакун-травою, яка добре відганяла від домівки всіляку нечисть). Також, щоби захиститися від лихих сил, на вікна клали кропиву, а в хліви — осику.
 

Лише в Купальську ніч тварини й рослини перебувають у веселому настрої, розмовляють між собою та з добрими й лихими духами, вода в річках перетворюється на срібло, а блискавка нікому не чинить шкоди.

На це свято, як казали наші предки, "сонце грає — Купала звеличає". Воно танцює й міниться, бо це день його весілля. Адже, за деякими повір'ями, на Купала бог літнього розквіту сонця Семиярило одружується з богинею життєдайної води Даною.