"Солодке й страшне захоплення" Володимира Сосюри

"Я - дитя першої любові", — писав Володимир Сосюра. 

Поет народився 6 січня 1898 у м. Дебальцеве. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, людина непосидюча й різнобічно обдарована, змінив багато професій: вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем. Поет пишався, що предки батька з французів на прізвище де Соссюр — дід так і підписувався. 

У роду матері – Антоніни Дмитрівни – були євреї, українці, серби, її дівоче прізвище угорське — Локотош. 
 

Природа наділила Володю дивним сприйняттям світу. Рано, ще до школи, відчув магію любові — "солодке й страшне захоплення" закоханість. 

Двадцятилітнім Сосюра вступив до гайдамацького полку УНР. Тоді на Донбасі більшовики та червоногвардійці були всім чужі, як і німці. Хлопці-шахтарі записувалися в козаки. "Ми пройшли золотими ланами, крізь огонь і синяву пройшли, та навіки, навіки за нами – оселедець, погони та шлик". Пізніше В Сосюра згадував, як вони з Євгеном Маланюком крали яблука в саду у Петлюри.

Усю війну Володька був закоханий у молоду синьооку польку Констанцію, за яку козак-суперник мало не зарубав Сосюру. За ту війну він двічі міг бути зарубаний і двічі розстріляний: і денікінцями, і більшовиками. Сосюра перейшов до більшовиків у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії 1920-го в Одесі. Полк ходив під синьо-жовтим прапором, бо тоді більшовики ще боялися українців.

Першу книгу Сосюри 1919 року видав власним коштом його командир, отаман Волох — той, який від Петлюри пішов до червоних (розстріляний 1937 р.). Коли 1921 року Володимир прийшов до харківської газети "Вісти", там скаржилися, що доводиться друкувати "різну їрунду". Він сказав: "Не треба їрунду, друкуйте мене!" І приніс написану за ніч поему "Червона зима", що потім стала хрестоматійною. Панянки казали, що в нього "одухотворене лице бандита" й не вірили, що він нікого не вбив на фронті. Чоловіки тих дам теж боялися Володимира: думали, в нього є револьвер. Сосюра вступив до Комуністичного університету, де проповідували: "Краса — це контрреволюція!" А крім краси, він не вмів нічого любити. 

Сосюра був трохи містиком. А чим ще можна пояснити його традицію призначати побачення на кладовищі? Коли він призначив побачення "мрійній та ніжній" Наталі Забілі на цвинтарі, поетка замість себе послала чоловіків Саву Божка й Івана Кириленка. Тільки ті побоялися йти - думали, що у Сосюри є зброя.

Перше побачення Вірі Каперівні Берзіній, колишньому політруку червоноармійського ескадрону, Сосюра теж призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поруч гробарі почали копати могилу. Їй присвятив знамените "Так ніхто не кохав". Вони одружилися з Вірою у 1922 р., мали двох синів Олега та Миколу. А любов таки вмерла від шовіністичних поглядів дружини:

Ми з тобою зійшлися в маю,
ще не знав я, що значить ідея.
Ти й тоді Україну мою
не любила, сміялася з неї.


Через кілька літ його жінкою була поетеса Олена Журлива, в яку був закоханий і Павло Тичина. Коли багато українських письменників, друзів Сосюри, вже сиділи або були знищені режимом, він утік до Ленінграда, працював там токарем. До Донецька теж тікав — там усі свої, не продадуть петлюрівця. 

Але там його підстерегла прекрасна катастрофа: Сосюра зустрів синьооку Марію Данилову. Вона була на 12 літ молодшою, закінчила балетну школу в Києві. У 1931 р. вони одружилися. 15 січня 1932 року народився син Володимир. Життя їхнє було бурхливо-скандальне. Сучасники вважали, що Марія — "сущий диявол", що вона не любить Володимира. Справді, сімейні сварки вибухали часто й гучно. Не раз Марія вирвала з рук чоловіка книжку зі словами: "За це тобі гроші не платять! Сідай – і пиши!".
 
І от збірочка "Серце", знищена й засуджена. У чому тільки не звинувачували Сосюру: від антирадянщини до порнографії, цитуючи:

Ночі йшли похоронні як дзвони,
Дні ішли, як ножі, як вогні...
Раз найшов я твої панталони...
Передерті, холодні, брудні....


На засіданні Спілки дуже несміливо заступилася Наталя Забіла, а єдиний, хто відстояв - циган Володимир Зорін, який ходив разом із Володимиром "на зальоти". 

Драматично закінчився скандал із дружиною Івана Кулика: вона посприяла, аби поет потрапив на Сабурову Дачу. І народився сумний жарт: "Божевільний Сосюра пише вірші краще, ніж нормальний Кулик". Але перебування на Сабуровій Дачі, мабуть, і врятувало поета. Він, доведений до відчаю, написав листа Сталіну: "В 1934 году меня исключили из партии как зоологического националиста, а я не мыслю жизни без партии." А в кінці листа: 2Ты мое единственное спасение и прибежище. Отец! Спаси меня!!!" Цього листа прочитала дружина - Марія Гаврилівна - й уклала до конверта довідку із психлікарні.

Відповідь не забарилася, а в ній рукою Сталіна: "Восстановить в партии. Лечить".
 
Як анекдот ширилися бувальщини, що 1936 р Сосюра з Рильським були на декаді у Москві. Сосюра у готельному номері писав голяка, коли завалив гурт і сказали, що Тичина його образив. Поет у чому був подався розбиратися.

А дома... можливо, то було комуністичне кохання, бо інакше буде незрозумілим усе інше, що сталося з ними. У 1942 р. Сосюра дізнався, що Марія, як агент НКВС мусила доносити на нього та його знайомих, однак не покинув її. 

1948 року Марія написала листа голові СПУ О. Корнійчуку. Зізналася, що завербована з 1941 року і змушена "по службі" бувати на явочних квартирах, а люди думають про неї бозна-що. І вона просить Корнійчука якось "розвіяти ці плітки". Можливо, жінка просто не витримала. Корнійчук відніс листа "куди слід". У 1949 р. Марію Сосюру засудили на 10 років за розголошення державної таємниці і заслали до Казахстану. Із Сосюрою вона розлучилася ще до арешту. 

Доки Марія сиділа в таборах, поета, лауреата Сталінської премії цькували за вірш "Любіть Україну!" Через рік по смерті Сталіна Марія повернулася. Казали, що з вокзалу додому Сосюра ніс її на руках. У 1955 р. вони знову офіційно одружилися. Марія пережила Володимира на 30 літ, померла 1995 року. 

Кажуть, академік Глушков, батько української кібернетики, вірші Сосюри міг годинами читати напам'ять. Я була свідком, як артистично поему "Мазепа" (присвячену українському гетьману), "Третя рота", вірш "Два Володьки" напам'ять читав В'ячеслав Чорновіл.

Володимир Миколайович 6 січня відзначив свій 67-й день народження і 8 січня офіційно: помер під час другого інфаркту (Казали, що повісився в нападі божевілля).

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше