Сміла-Польща. Враження 7: Робота

5 січня 2017
Kliff
Дні спливали, ми байдикували в очікування роботи, якої агенція все ще не пропонувала. Ми вже обійшли всі навколишні вулиці нашого невеличкого села, декілька разів їздили в Ополе на закупи продуктів і почали потроху турбуватись. А як тут не переживати? Термін візи спливає, вже майже місяць минув, а ми все ще безробітні. І ось в один прекрасний вечір, коли ми вже мостилися спати, я почув, як у передпокої хтось за мене питав.

- Хелло, народ, Юрій тут є?
- Я Юрій, що сталось?
- Значить так, ось роба, ось взуття, завтра о шостій ранку до праці. Зустрічаємось біля костьолу о 5.40. Мене звати Андрій, будеш працювати на "вікнах". Все, до завтра.

І поки я приміряв обнови, "кур’єр" розчинився як мара. Нічогенько так пояснив. На яких вікнах, що з ними робити?
 
Вставляти, бити, возити? Де ця фірма знаходиться? Добиратись туди пішки чи на машині? Що з собою мати? Тобі що, пояснити важко чи ти розмовляти з людьми не навчений? Дівчата-сусідки і тут прийшли на допомогу, пояснили що й до чого:

- Юрчик, вітаємо, тобі й пощастило, і ні. Добре те, що працюватимеш на виробництві металопластикових вікон, там файно і зарплата (@) злотих на годину.
- А це багато чи мало?
- Ну, для порівняння – каже Альонка – я маю на півтори злотих менше..
- Ясно, а не пощастило чому?  - питаю я. Вже звик, що тут закон Мерфі розкривається на повні груди.
- Не пощастило тобі з цим му... мужиком, який робу тобі привіз. Воно і саме по собі якесь відморожене, так ще й палки в колеса любить ставити. Будь з цим Андрушою обережним, воно таке паскудне: спить і бачить, як би побільше підстав наробити.
 
Ніч пройшла неспокійно, крутився як клопами вкушений, палити хотів (а з учорашнього ж дня кинув), словом, ледве дочекався ранку. Натягнув робу, без апетиту заковтнув запропонований кицькою сніданок і вийшов у морозний ранок. По холоду і мороку дійшов до костьолу і потихеньку почвалав у бік майбутньої роботи. Приблизний напрям руху Альонка теж вчора вказала. Дістався майже до місця призначення, як мене наздогнав Андрій. Завів мене до цеху, відрекомендував майстру і знову зник. Майстер – поляк мені щось каже, я з усієї сили намагаюсь його зрозуміти, навколо одні поляки, з українців - тільки я та Андрій, який взагалі забив на все, що стосується мене.

Словом, доручили мені свердлити дірки. Свердлив я їх два дні, поламав з десяток сверл з причини відсутності досвіду, але насвердлив чимало. Робота мені сподобалась. Чистенько, світленько, за кожним столом з усіх боків по шість електричних розеток вроблено, всюди висять пістолети від компресору зі стислим повітрям, грає радіо і дуже тепло, так що працюють люди у футболках. 
 
Обід починається об 11 годині. Обідають всі. При чому, щойно пробив час обіду, все треба кидати і йти. Таке як "зараз, дві хвилини не закінчив" не проходить. Все чітко. В 6,00 – початок роботи, 11,00 – обід, 16.00 – кінець роботи. І не дай боже закінчити хоч на п’ять хвилин раніше. Не рекомендую навіть пробувати. Перший раз пояснять, що так не можна робити, а наступного разу вилетиш з роботи без зайвих розмов.

Два дні я працював і весь час спостерігав, як мій горе-земляк постійно щось нашіптує майстру, киваючи у мій бік. Я особливо не звертав на це уваги, але неприємне відчуття оселилося в мені. Третього дня Андрій заявився на роботу з хлопчиною Романом, якого він знав уже досить давно. Рому ніяк не могли нікуди прилаштувати, тому що працівників уже набрали і більше не потрібно. Я підфарбовував кутики разом з поляком Лукасом, коли це чмо Андруша підбіг до нас із майстром і, схопивши пофарбоване Лукасом вікно, почав тицяти його майстру, говорячи: "Ось подивіться, пане, Юрій його дуже погано пофарбував, тепер його треба перефарбовувати. Він не справляється з роботою, накажіть йому іти додому, а тут нехай працює тямущий Роман".
 
І хоч Лукас відразу втрутився і сказав, що це його вікно, я вже слухати нічого не хотів. Легенько і культурно пославщи Андрія на ху..сткову фабрику, я пішов з роботи. Звичайно, подякувавши майстрові та всім полякам за добру компанію ці три дні.

Так я перший раз на собі відчув "щирість і дружнє плече" свого брата – українця.
 
Довго мені злитися не довелось. Уже через день я так само о 6,00 розпочав трудову діяльність на меблевій фабриці. За 7,50 на годину. На новому місці мені сподобалось. Тут працює до 300 осіб, робота конвеєрного типу, також світло, тепло, сухо і в допомогу людям завжди є технічні засоби – електрокари, рухомі стрічки, електровозики і таке інше. Бригадири пильно стежать за процесами і завжди вчасно підвозять матеріали, які закінчуються. 
 
Кожен працівник, у свою чергу, продивляється кожен елемент на наявність браку і, якщо такий знаходиться, негайно його відставляє на бік. Потім бригадири збирають браковані елементи і відвозять на переробку.

Що мені тут подобається – це ставлення й атмосфера. Поляки у своїй більшості до українців добре ставляться, особливо коли ти добре знаєш і робиш свою роботу. Звичайно, всі люди різні, але відкритої неприязні чи, тим більше, ворожості я не бачив. Атмосфера тут така.

Оскільки працює багатенько жінок літнього віку, то завжди стоїть гул, як у вулику, бо вони завжди обговорюють свої проблеми. При цьому не втрачаючи пильності по виявленню браку не тільки у себе, а ще й у сусідів по конвеєру. Вони не жадібні, залюбки діляться цукерками чи печивом, розпитують тебе за Україну, родину і… тут же забувають.  Може мені здається, але не мені одному.

Обід півгодинний з 10.00 до 10.30. У нас, українців, є своя їдальня. Ми там збираємось і обідаємо, а поляки харчуються чомусь у цехах, прямо на своїх робочих місцях. У цей період, поки ми жуємо, до нас приходить наша головна пані Марися, записує наші робочі години і пропонує охочим роботу на другу зміну.
 

Чим тут і непогано, так це тим, що не дивлячись на низьку ставку заробітної плати, можна непогано заробити, працюючи в дві зміни. Так, працюємо по 16 годин. Таке буває три, навіть чотири рази на тиждень, але це справа добровільна, не захочеш – не запишуть, а як хочеш заробити, то працюй. Я працюю так частенько, намагаюсь мінімум три рази на тиждень виходити у дві зміни. Щоправда, не завжди можна втовпитись, бо охочих не бракує. Серед тих, хто приїхав у Польщу на заробітки, лінивих дуууже мало. А щоб сказати, що сильно втомлюєшся, то я після таких змін з ніг не падав.

Нормально, працювати можна, повірте, є набагато гірше. Не буду зараз заглиблюватись в надра польських пропозицій праці, скажу лиш одне – в жодному разі, ніколи не погоджуйтеся на роботу в рибних, курячих або індикових переробних комбінатах. Там реально пекло! При страшних умовах і жахливому графіку платять такий мізер, що мало би бути смішно, якби не було так сумно.
 

Отож, наразі я задоволений: до роботи і з роботи возять мікроавтобусом, з колективом я потоваришував, українці тут нормальні, ще й Кицьку свою на роботу влаштував.

Було це так. Я пропрацював два дні на фабриці і в суботу теж вийшов на роботу. Настрій був так собі, тому що в агенції ніяк не могли знайти для моєї дружини роботу. Тут до мене під’їжджає Яцек (Даю довідку – Яцек – керівник фабрики, молодий пан, років 38). Для швидкості вирішення побутових питань і контролю виконання, він пересувається на сіґвеї. Для тих, хто не в курсі, сіґвей - це така штукенція з двома колесами по обидва боки, майданчиком, на який треба ставати ногами, і штурвалом, схожим на велосипедне кермо. Кермом регулюється швидкість і напрямок руху цього ТЗ.
 
Яцек добряче придраконився і літав на ньому не гірше Шумахера, хоча спочатку вбивався він на ньому теж не гірше, ніж цей видатний гонщик. Принаймні, так казали колеги, які тут працюють довше від мене.
 
Отже, Яцек до мене підлетів на своїй "кобилі", перевірив процес і вже збирався відлітати, як я раптом неочікувано навіть для себе його зупиняю і своєю "чистісінькою" польською коротко розповідаю про свою безробітню Кицьку і питаю, чи немає для неї на фабриці вакансії. Попри те, що Яцек тільки з четвертого разу допер, що я від нього хочу, залишився в доброму гуморі та, проконсультувавшись телефоном з хазяїном, сказав у понеділок привести мою Кицьку на роботу.

Так ми почали працювати разом на одній фабриці і поки нас все влаштовує. 
 


Далі буде:
Враження 8. Імпреза


Посилання на зміст:


Посилання на зміст:
Враження 1. Старт
Враження 2. Місто Лева
Враження 3. Дзєнь добри, Польща!
Враження 4. Знайомство з Польщею
Враження 5. Ополе
Враження 6. Богушице
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Андрій Котов: "Додому тягне завжди... Немає нічого кращого за вечірній Львів"
Львів'янин Андрій Котов — у минулому колишній курсант Суворовського училища, армієць першої бригади оперативного призначення Нацгвардії "Барс", студент Львівського державного університету безпеки життєдіяльності — поділився своїм досвідом заробітчанства в Чехії та розповів, у якій країні бачить своє майбутнє.
Читати більше