Сміла-Польща. Враження 5: Ополе

3 січня 2017
Kliff
 
Прокинулися вранці з ясним розумом в голові та кріпатурою в тілі. Поснідали залишками дорожньої їжі і вийшли на сонячне подвір’я, де на нас вже чекав Антон - один з учорашніх Юлиних друзів.
 

- Привіт, як ви, відпочили?
- Так, друже, дякуємо, вирубились миттєво. Тепер з новими силами можна знову до бою.
- Це добре. Ну що, вперед?
- Гоу!!!


І на старенькій "Шкоді" ми швиденько домчали до агенції  праці і нерухомості, де працювала Юля. Агенція виявилась величезним офісом, кімнат на сім і з великою кількістю працівників, які сиділи за компами, розмовляли по телефонах, пили каву – словом робочий день був у повному розпалі. Юля привітно нас зустріла, примостила осточортілі валізи десь в куток і зайнялась нашим влаштуванням. Так вдумливо, поглиблено, з професійним підходом до цієї справи. А якщо точніше, то так:

- Так, люди добрі, ваші дані я записала, так що ідіть гуляйте по місту, насолоджуйтесь Європою і погожим днем, годинці о 16 повертайтесь, до того часу ми щось вирішимо.

О, благодать божа! Яке щастя вийти в нове, незнайоме місто з легкими руками, без клятих валіз, таке враження, що планета вполовину втратила гравітацію, ми почували себе як ведмедики Гаммі, які випили свій диво-напій, нам хотілось бігти, стрибати, але ми цього не робили, бо нас би вважали за дурників. 
 
Ми неквапом вийшли в польське містечко і пішли в невідомому нам напрямку з прекрасним настроєм у серці. Ми сиділи в скверику біля фонтану і знову годували хлібом голубів, цього разу вже польських, дивились, як школярі ганяють в квача, сміялись, коли чули як смішно "пшекають" маленькі поляки, розмовляючи зі своїми батьками, пили каву і їли тістечка, оглядали місцеву архітектуру і спостерігали за життям міста. 
 
Місто було надзвичайно чисте і таке, знаєте, акуратне (ненавиджу це слово, але тут воно дуже підходить). Тут ніхто нікуди не поспішав, автівки ввічливо зупинялись перед пішохідними переходами, люди неквапом йшли кожен своїми справами. Нас з усіх боків оточували Терези і Міхали, Сабіни і Рафали, Домініки і Гжешики, Маріолли і Лукаші, Еви і Тадеуші, Корнелії і Роберти, Грижини і Пшемики – вони всі з радістю відповідали на наші питання, з добрими посмішками намагаючись зрозуміти наш українсько-англійський діалект, яким ми до них зверталися. Звісно, що польської ми не знаємо, а вивченню її вдома не приділили  значної уваги. Поки насолоджувались чудовим днем, час сплинув досить швидко і ми повернулись до нашої агенції, де на нас чекали гарні новини.
 

Томаш, один з директорів агенції, потішив нас, сказавши, що спати від сьогодні ми будемо не в хостелі, а як усі нормальні люди - в будинку. Агенція нам надає житло і бере на себе обов’язки по нашому працевлаштуванню. Ну, думаю я, нарешті все стало добре, чорна смуга минула, тепер все буде вері гуд або, як кажуть поляки, "барзо добже". Але трохи завчасно, тому що довелося ще понервувати.

З агенції ми вийшли, коли надворі вже сутеніло. Скрізь яскраво світили ліхтарі, мигкотіли реклами, рівними дорогами шелестіли автівки – Європа, одним словом. Ми з нашими коханими валізами, за якими за день вже скучили, човгикали слідком за Рафалом, поляком з нашої агенції, який мусив нас відвезти до місця нашої дислокації.

Їхали  мовчки, тому що поляк не бельмесав по нашому, а ми, як я вже казав, поки що зовсім не володіли польською.
 
І знову, як і вчора, ми виїхали за місто і поїхали в ніч. Хвилин через п’ятнадцять нарешті припаркувались біля двоповерхового дому, зовні схожого на Йошкин, і з сумками посунули сходами нагору. Напевне у вас виникає зараз дежа вю, ви вже неначе читали про це? У мене те ж відбувалось, я вже очікував знову побачити пані Іоланту і мені здавалось, що вона, узрівши нас, зайдеться зловісним відьмарським сміхом і, ухопивши мене крижаною кістлявою рукою, потягне до льоху, де я буду спочивати віки вічні у позі Кая.

Натомість Рафел прочинив двері у світлу і затишну світлицю з українськими дівчатами, які мирно і по-домашньому готували на плиті смачну пахучу їжу. Дівчата приязно привітались і показали кімнату, де мали мешкати ... не ми, а тільки моя Кицька. Як з'ясувалось, моя хата тут неподалік, метрів за 100 звідси, буду я там жити з дядьками-будівельниками, бо тут місця поки що нема. Але це, як мені сказали, явище тимчасове, скоро все вирішиться і нас поселять разом.
 
"Ага" - подумав я -  не перший день живу на світі і знаю, що нічого не буває постійнішим, ніж тимчасове." Рафел відвіз мене до мого помешкання, звідки я одразу після його від'їзду пішов назад до дому моєї милої. З'явившись туди, я поцікавився у дівчат, чи можна якось зарадити нашому горю і поселити нас разом? Дівчата виявились класними і вказали нам на диванчик, який ніби повинен бути розкладним, але в ньому щось ніби-то зламане. Ми з Кицькою в ту ж мить перевернули догори ногами це диво меблевого  виробництва і через п'ять хвилин канапа стояла в розкладеному вигляді. Дівчата зааплодували нашій цілеспрямованості й дозволили нам тут залишатися вдвох, а у випадку якихось питань обіцяли за нас підписатися.
 
На знак дружнього відношення нас нагодували смачним борщем, показали, де знаходиться душ, і ми наїджені, чисті та щасливі з легким серцем захропіли.

Так, порушивши умови і забивши на вказівки, ми почали жити в цій хаті з прекрасним колективом нових друзів-українців.


Далі буде:
Враження 6: Богушице

Посилання на зміст:

Враження 1. Старт
Враження 2. Місто Лева
Враження 3. Дзєнь добри, Польща!
Враження 4. Знайомство з Польщею

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Життєвий сценарій в дії, або Що потрібно говорити сину, щоб він став Чоловіком
Що таке "життєвий сценарій" та який його основний механізм формування? Чи не применшуємо ми, батьки, нашу роль у майбутній батьківській позиції наших дітей, особливо, коли йдеться про виховання сина? І що потрібно "посилати" сину, щоб він виріс добрим чоловіком та гарним батьком?
Читати більше