Сміла-Польща. Враження №3: Дзєнь добри, Польща!

29 грудня 2016
Kliff
 
Автобус і зовні був на оцінку "г*но з +", а в салоні ще можна було сміливо скидати кілька балів - ручка сидіння не фіксувалась; ноги простягнути неможливо за відсутності місця; коли опускаєш спинку, давиш людину позаду себе; ще й зверху дме холодний струмінь повітря, ніби якийсь ідіот увімкнув серед зими кондиціонер. Другий водій, що значився як стюард, аж двічі перевіряв паспорти пасажирів на наявність легітимних віз, мотивуючи це тим, що за перевезення нелегалів водій повинен буде сплатити штраф у розмірі 1700 євробаксів.
 
Через півтори години доїхали до кордону. Годинник показував 21.45. В черзі до "зелених" попереду нас стояли чотири автобуси, а справа, у своєму коридорі, до десятка машин. Чекали майже годину, люди нудились, але ніхто не спав. Мабуть, у кожного було з собою трохи контрабанди, наявність якої не давала заснути.
 
Нарешті до автобусу ввалився закутаний в бушлат прикордонник з автоматом на пузі та посмішкою на зубах.
Він зібрав паспорти, попередньо звіривши схожість осіб, котрі сиділи перед ним, з портретами формату 3,5×4,5 у документах. З паспортами в руці прикордонник легко, мов вітер, зник із салону. Через півгодини нам повернули паспорти і ми рушили з території неньки України до польського царства.
 
Перше, що ми побачили на польській землі, це червоний автобус, який всю дорогу їхав попереду нас. Зараз він стояв, розкривши пащі багажних відсіків. Нутрощі у вигляді багажу викладені рядочком, біля речей стоять змерзлі люди… словом, проходив "шмон" у найкращих традиціях цього поняття.

Ми приготувались повторити долю динозаврів, тобто померти від вимерзання, і почали, на всяк випадок, натягувати на себе теплі речі, в надії, що вдасться врятувати хоч частину тіла. Але, на щастя, ми проїхали цей катувальний майданчик без пригод і зупинилися біля будівлі паспортного контролю, де буде вирішуватись наша подальша доля. Треба знати своє запрошення назубок, бо дядько контролер може питати все, що захоче (в межах повноважень, звісно), а як щось не сподобається, штамп не поставить, причин пояснювати не буде і полетиш як птах назад до рідного дому на зловтіху своїм лжетоваришам.

Чимчикуючи до будівлі, я привітався зі службовою собакою в жилеті, яка пильно дивилась на нашу колону, тримаючи повідком за руку польського прикордонника. Прикордонник ледь посміхнувся, пес проігнорував моє вітання, як і личить вартовому на посту.
 

Всередині кімнати стояли дві будки з прикордонниками-контролерами і ми мимоволі розбились на два потоки. Переді мною чолов'ягу довгенько марудили, ксерили його документи, поки нарешті відпустили. Головне поводити себе спокійно, не жартувати, бо це не камеді клаб, не чухатись, не вертітись, відповідати коротко і по суті поставлених питань. 

Настала моя черга. Підхожу, просовую у віконце свій закордонний паспорт, запрошення на роботу і страховий поліс. Поляк продивився їх і вирішив влаштувати мені бліц-турнір. 

- Пєршій раз у Польщє?
- Так, у Польщі перший раз.
- Цо пшієхаль?
- На працю.
- Цо рабіть буд’єш?
- Ручне пакування
- Хто запросіл?
- Пьотр Гзажевскі.

Шльоп. Єсть. Штамп стоїть. Мене пустили. 

Проходжу далі до зали, слідом до віконця підходить моя Кицька. Слава небесам, її не допитували. Поляк побачив, що у нас однакові прізвища, спитав чи ми подружжя, і поставив штамп без зайвих питань. Справа в тім, що поляки набагато позитивніше ставляться до сімейних пар, ніж до поодиноких громадян України. Від сім'ї менше зла можна очікувати, сімейні люди їдуть заробляти гроші, а не горілку квасити і поляків бити. 

Хвилин через 30-40 ми вже всі сідали в автобус і я помахав песику в жилеті. Він знову промовчав, згідно зі статутом вартової служби. В автобусі нарешті народ повеселішав, почали вечеряти, гомоніти і поволі позасинали. Годинник показував 2.45, час на кордоні зайняв п’ять годин. Я перевів годинник на годину назад, лаштуючись під польський часовий пояс і теж вирішив подрімати.
 
Прокинувся я від лютого болю в спині та шиї. Випростався, виглянув у вікно і побачив...... нічогісінько. Туман закутав все, незрозуміло, як той шофер керує автобусом. Поволі світало, туман розсіювався, було видно трохи Польщі за вікном.
 
На перший погляд, ніяких відмінностей від України: архітектура, автівки, люди - все як у нас, тільки вивіски написані польською. Так ми доїхали до Катовіце.

Приїхали. У нас кінцева, а вам, українці, на все добре!

Далі буде:
Враження 4: Знайомство з Польщею


Про початок подорожі: 
Враження 1. Старт

Враження 2. Місто Лева
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше