Сміла-Польща. Враження №12: Нелегкі часи

13 квітня 2017
Kliff
 

Задзеленчавши, як першокласниця на шкільній лінійці, до зупинки підкотив червонобокий трамвай. Люди потягнулись до середини, бо хоч надворі буяв пахощами першоцвіту другий місяць весни, о 5,15 ранку було ще доволі зимно. Не так, звісно як в січні в Злотніках. Це була, скоріш приємна прохолода, та все ж народ трохи підмерз, чекаючи на маршрут №9.

Я вмостився на вільне місце, Кицька поряд і трамвай посунув рельсами у бік Костянтинів–Лодзького, де нині ми працювали на взуттєвій фабриці. Під колихання і затишний дзенькіт добре думалось і я вкотре замисливсь над тим, як швидко плине час…

Місяць минув від нашого приїзду до Лодзя, а так багато всього сталось. Я встиг з Максом і Дімоном попрацювати на будівництві, тим часом Кицька бігала по агенціям в пошуках роботи, де нам могли зробити карти побиту. Ця справа була надзвичайно складна, тому що за місяць до закінчення візи жоден працедавець не хотів працевлаштовувати незнайомих йому людей. Це було цілком зрозуміло, але ми вперто продовжували займатись пошуками, тому що твердо вирішили будь-що залишитись в Лодзі, принаймні, ще на найближчі пів-року. І знаєте, хто шукає, той знаходить, істинно кажу вам.
 
Тітка Фортуна повернулась до нас в повний анфас і, осяявши променистою посмішкою, відчинила перед Кицькою двері чергової агенції, яка невідомо чому влаштувала нас до вищевказаної взуттєвої фабрики. Там ми працювали і кожного дня діяли на нерви керівництву, що ми конче потребуєм карти побиту, тож дайте необхідні документи. І ось за два дні до завершення терміну наших віз, на фабрику прибув спеціаліст вищого ґатунку в подібних справах пан Янек. Енергії цього чоловіка, якби її перетворити в кінетичну, вистачило б на запуск малого орбітального супутника навколо нашої галактики Чумацький шлях.​
 
Він за день зібрав усі необхідні нам документи, попідписував усе в управлінні по справах чужоземців або, сказати простіше, в ужонді, й наказав нам наступного дня бути там же для подачі доків на карти побиту. Призначений день був останнім для нас. Якщо у нас щось піде не так і ми не зможемо подати документи, другого шансу не буде, ми просто будемо змушені їхати додому. Тож з раненького ранку, о 4 годині ми з Кицькою вже топтали стежку перед зачиненою брамою польського "міськвиконкому".  А все тому, що не дивлячись на приналежність Республіки Польща до ЄС, НАТО і ООН, в країні панує бюрократичний безлад. Це виявляється в таких варіаціях, як наша – черги за записом в інтернеті чомусь не існує і люди змушені займати чергу зрання і записуватись на якомусь папірці, як в середньовіччі.

Ви запитаєте, чому ж ви приперлись о четвертій ранку? Можна ж і пізніше? Відповідаю авторитетно. НЕ МОЖНА. Бо люди, які приходили о 7.00, за записом на нашому "манускрипті" були вже двадцять п’ятими, а це автоматично означало, що сьогодні вони вже не втовпились. А завтра нова черга, сьогоднішні, котрі не потрапили, на завтра не переносяться. Тож ми, знаючи цю всю систему, не могли дозволити себе обійти і прийшли найпершими.
 
Дочекались відкриття установи і завертілись в круговерті документальної бюрократії – ксерокопії, проплати, фотографії, переробки неправильно написаних бланків, звірка за зразками, кабінет, хол, стіл, ксерокс, черга перед кабінетом, українці, афроамериканці, азійці, пан Янек з рішучим виглядом літає з кабінету в кабінет, Кицька здає відбитки пальців, я заходжу в кабінет слідом за нею і … зависає вся комп’ютерна система. Уявляєте? Ні. Я поясню. Це коли гул тридцяти голосів, шарудіння тридцяти папок з паперами, поодинокі телефонні розмови обриваються і раптом тиша. Гнітюча. Схожа на останні секунди затишшя, коли солдати дотягують останні затяжки своїх заслинених самокруток і зараз, дославши патрони в патронники, зірвуться з міст і з перекошеними від люті обличчями вгризуться просто в серце ворогові, ламаючи нігті, вибиваючи зуби, ревучи і стогнучи від небувалого сплеску адреналіну в крові.

Мені доходило повільно, я до останньої миті не хотів повірити, що все, що ми зробили за ці два місяці, всі ці нерви, які ми зіпсували, крутячись і вирішуючи наші справи, все це летить п’яному старому зайцю під його куций хвіст. Ми вже не те що на фінішній прямій, ми вже майже перетнули фінішну стрічку. І тут через якийсь ідіотський збіг обставин, через якийсь дурнуватий комп’ютерний глюк ми змушені збирати кляті торби і, подарувавши 1200 злотих кауції, їхати додому.
 
Чим більше я це усвідомлював, тим сильніше в мені росло почуття несправедливості. Мені хотілося зробити якийсь злочин. Або подвиг. Або утнути щось психічно-хворе. І поки я роздумував, на якому пункті мені зупинитись, із кабінету пролунав голос:
 
"Наступний, тільки швидше, поки система знову не злетіла". О, світе мій! Як я тебе знову люблю. Як на крилах я залетів до того кабінету, швиденько подарував їм відбитки пальців і, дочекавшись фрази: "Добре, всі документи в порядку", зі штампом в паспорті, щасливий, як Гагарін після приземлення, випав з кабінету.

Все. Штамп дає право легального перебування в Польщі до отримання карти побиту. Кицька теж такий має. Ми це зробили. Годинник показував 14.00, ужонд зачиняється о 15.30. Того дня подали документи 7 чоловік. 

- Юра, ти що спиш? Наша зупинка. – Кицька торкається мого плеча.
- Ні, що ти, просто замислився.

І ми пішли разом з натовпом колег до нашої фабрики. А навкруги пахла весна, співали птахи і квітень обіцяв, що все буде добре. Зима позаду. Попереду нове життя. 

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

Далі буде:

Враження №13: Лодзь. Не Вікіпедія

 
Посилання на зміст:
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше
Ви будете в захваті від цієї різдвяної випічки з марципанами
Сьогодні спробуємо приготувати разом щось дуже смачне, а саме німецький штолен. Цією випічкою можете потішити рідних у холодний вечір або ж одразу запам'ятати рецепт собі до свят.
Читати більше