Цього разу дорога до Польщі вражала від початку і до кінця. Ми думали, що нам першого разу не пощастило з автобусом, та цього разу виявилася ще та поїздочка.
Спочатку здивував водій, який заявив, що має місце лише для одного пасажира. Це при тому, що квитки ми придбали ще 22 грудня. Хтось там щось наплутав і місця вільного нема. Я пильно глянув у чесні очі водія і ввічливо промовив: "Чхати я хотів на ваші плутанини, мені байдуже хто там і як натупив, знаю тільки, що завтра маю вийти на роботу, і ми з дружиною їдемо цим автобусом, хоч би тобі самому довелося іти пішки. І без мене автобус не зрушить, хіба якщо переїде мене. Крапка".
Вислухавши такі безапеляційні аргументи, шофер зітхнув і закинув наші валізи до багажного відділення, а нас запросив до салону. Дійсно, народ забив автобус під зав’язку, тому Кицька вмостилася на єдиному вільному місці, а я гордо приземлився спереду на відкидне сидіння для другого водія. Другому ж водієві не залишалось нічого іншого, як сидіти на поріжку або стояти у мене за спиною. Таким чином доїхали ми до кордону.
На кордоні, як і слід було очікувати вишикувалась довжелезна черга з автомобілів. Це не дивина, зважаючи на те, що новорічні свята минули і народ масово повертався до місць праці. Просувались дуже поволі, водії палили на вулиці, люди шастали з автобусу і назад - мені доводилось постійно вставати, щоб їх пропускати. Це мене дістало і я вмостився тупо за кермо. Трохи задрімав, як раптом мене струсив якийсь наказний голос:
- У твоїх пасажирів все в порядку з документами?
Повертаю голову і спостерігаю дужого прикордонника з АК-74, який стоїть в дверях і дивиться просто на мене. Думаю, якого біса він до мене приколупався? Тут до мене доходить, що я за кермом і воїн, звісно, сприймає мене за водія. Відразу опанувавши ситуацію, я потягуюсь, як змучений дорогою шофер і відповідаю:
- Так, все в нормі
- Дивись, щоб я не червонів за вас.
= Не нервуй, друже. У нас все тутті-фрутті.
Заспокоєний страж пішов геть, а я отримав добру порцію аплодисментів від "своїх" пасажирів, які спостерігали цю сцену і тихенько давились від сміху.
Потім нас шмонали, перевіряли документи, забирали сало, коротше кажучи, перебували ми на кордоні 16 годин і змучені та безсилі нарешті випали з цього дурного автобусу в нашому рідненькому Ополе. Я набрав на телефон Войтека, який за півгодини примчав на своєму Volkswagenі та відвіз нас додому в Злотнікі.
Не встигли ми переступити поріг, як одразу повибігали наші сусіди і затіяли обіймово-поплескувальний процес. Врізавши салка і горілочки ми знову почали адаптовуватися до звичного життя. І життя завертіло каруселлю рутини – кімната, кухня, робота, прогулянка Злотніками, в рідкі вихідні виїзди до Ополе. Будете там, відвідайте зоопарк, дуже непоганий. Я побачив таких унікальних звірів як мурахоїд, броненосець, не кажучи вже про кенгуру, жирафів, леопардів, мавп і всякого такого. Територія велика і дуже чиста, з дитячими майданчиками, зонами відпочинку і кіосками з морозивом.
Та здебільшого гуляли Злотніками, але… Село воно і в Польщі село, хоч і асфальтоване, особливих принад не зустрінеш, от і доводилось тинятись посто так, дихаючи свіжим повітрям. Ще два-три рази на тиждень ходили за 4 км до найближчого супермаркету "Бедронка", що в перекладі з польської "Сонечко". Сонечко не в сенсі те, що в небі, а те що літає і тішить око своїм помаранчевим забарвленням в чорну крапочку.
Сам маркет мені нагадує український "АТБ". Асортимент ніби є, але певних небагатьох торгівельних марок. Фінансово досить пристойно, часто можна натрапити на знижки та акції. Для інформації землякам, які збираються до Польщі – в "Бедронці" цінники написані ЗАВЖДИ ЗВЕРХУ товару, а не знизу, як ми звикли. Тому вважайте на це, щоб не потрапити в незручну ситуацію на касі. Але це стосується тільки "Бедронки", решта магазинів і супермаркетів цінники чіпляє як усі нормальні люди, тобто під товаром.
Ще я б звернув вашу увагу на молочну продукцію в цій торгівельній мережі – ціни дешевше, ніж, скажімо, в "Ашані" і молочка дуже непогана. З хлібом проблеми, важко знайти такий смачний хліб, як в Україні і коштує він дорогувато.
Але це так, інформація для охочих. Отож, жили ми собі не тужили, потихеньку заробляли, аж тут зрозуміли, що вже і лютий закінчуться, а це означає, що нам за півтора місяці вже пора додому. Додому не те, що б не хотілося, але не заробили стільки, скільки потрібно.
Ми вирішили знайти шлях, щоб ще тут якось лишитись. Зупинились на варіанті карти тимчасового перебування. Не хочу вдаватись в подробиці, кому треба, той без турбот знайде інформацію в інтернеті. Скажу тільки, що карту робить працедавець, вона може бути терміном до трьох років і для цього не потрібно їхати в Україну. З проханням про карту ми підійшли до пані Марисі, але вона нам відмовила, мотивуючи тим, що мене ще можна залишити, а Кицьку ні, бо наразі фабрика має вдосталь працівниць і більше не потребує.
Не можна сказати, що нас це не засмутило. Та в той же час це нам дало сигнал до дії. Ми почали гарячково шукати варіанти і невдовзі знайшли. Варіант виявився нашим добрим знайомим Максом, який теж був смілянином і мешкав в Польщі вже понад рік. Проживав на той час він в Лодзі. Сконтактувавшись з ним, ми повідомили суть проблеми. Як виявилось, Макс знав її рішення. Він нам запропонував їхати до Лодзі, пообіцяв роботу для мене на перший час і якщо потрібно, житло у нього в квартирі. Про карту він теж сказав, що можна щось вирішити. Тому ми, як це з нами зазвичай і відбувається, відразу ставимо до відома пані Марисю і АПН, що ми звільняємось і вже 12 березня, отримавши зарплатню, їдемо в потязі до Лодзі. До кінця візи лишалось 35 днів.
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@
Далі буде:
Враження 11. Привіт, друзяки!
Посилання на зміст:
Враження 1. Старт
Враження 2. Місто Лева
Враження 3. Дзєнь добри, Польща!
Враження 4. Знайомство з Польщею
Враження 5. Ополе
Враження 6. Богушице
Враження 7. Робота
Враження8. Враження 8. Імпреза
Враження 9: Новорічна відпустка
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
