Сміла-Польща. Враження №11: Лодзь. Привіт, друзяки!

9 березня 2017
Kliff

Продираючись крізь натовп центрального вокзалу "Лодзь Каліська" я побачив Макса, який пробивався крізь той же натовп з протилежного боку. Тепло привітавшись, ми втрьох рушили на зустріч новим пригодам.

Мушу зазначити, що день по тому ми нарили в інтернеті кілька варіантів оренди квартири в Лодзі й навіть з двома людьми домовились про зустріч. До того часу я трохи підтягнув свою погану польську до рівня "трохи нижче, ніж середній". Це дало мені змогу пробігти очима OLX.pl (розділ винаймання житла), підібрати те, що нам пасувало, і телефоном, з горем пополам, поспілкуватись з господарями помешкань, які нас цікавили. Не гаючи часу, ми одразу поїхали дивитись першу із запропонованих квартир. Так, ви все вірно подумали. З валізами. Як завжди. Нам же не звикати.

Макс з нашими торбами в руках вивів нас до автобусної зупинки і зголосився на сьогодні стати нашим гідом. З вікна автобусу ми роздивлялись Лодзь. Не скажу, що перше враження було "ВАУ!!!". Точніше не зовсім "ВАУ!!!". А ще точніше – зовсім не "ВАУ!!!". 
 
Ми їхали якимсь сірим брудним містом, з розваленими старими будинками, огидно пописаними графіті.  Вулиці були далекі від того, щоб називати їх чистими, а дороги дивували великою кількістю ям. Не окопів, як у нас в Україні-ненці, але ямки були. Ой булиии… Та чого там гріха таїти, є і зараз. Місто своєю "вродою" мені нагадало есересер часів застою. Людинки такі сіренькі гоцають, машинки такі брудненькі їздять, трамвайчики такі старенькі дзвенять, вулички такі маленькі,…

В автобусах компостери, треба обов’язково касувати квиток, бо як не прокасуєш і тебе спалить дядьо або цьоця контролери, то залетиш на 73 злотих штрафу. Самі автобуси, слава Зевсу і всім іншим небожителям, нові та комфортні, з інтерактивними табло, м’якими сидіннями, відеокамерами, WI-FI, та чистотою у салоні.
 
Перша квартирка нам не сподобалась. Точніше не сподобався господар. Бо поводив себе, вибачте на слові, як бик. 
 
Почав нам правила якісь оголошувати, заявив, що умову аренди він не надає, загалом почав корчити щось із себе незрозуміле. Ну, ми і пішли собі з миром, ввічливо відмовившись від першого варіанту. А про себе подумали, що треба при нагоді на цього жлоба податкову натравити, щоб знав, як доходи приховувати.

Друга квартирка знаходилась за два будинки від "жлобської". Мила дівчина Агнешка, примчала на своєму ​синенькому "Peugeot" і показала однокімнатну кавалерку, в яку ми одразу закохались.
 
Агнешка підписала умову про найм житла, взяла оплату за місяць плюс кауцію (оплата за останній місяць) і, віддавши ключі й візитівку, поїхала собі.

Кауція. Це кара для людства, лихо для українців і дамоклів меч для тих, хто прагне самостійності і мріє жити окремо від усіх.
 
Кауцію платять одразу з початком оренди і коли у вас закінчується термін найму, при умові, що ви не рознесли вщент їхню квартиру, господарі вам цю кауцію повертають. Якщо ви з’їжджаєте раніше визначеного терміну, незалежно від яких би там не було поважних причин, гроші вам ніхто не віддасть. Бо всім плювати на ваші проблеми. І, на жаль, це не новина. Для вас, я думаю, теж.

Закинувши в куток валізи, ми щасливі та веселі рушили знову на той таки вокзал, звідки зранку приїхали. І на це була причина. Нею був Дімон. Старий друзяка Макса, який теж замахався працювати за копійки на складах Поляндії і приїхав у пошуках кращої долі до Лодзі за Максовим запрошенням.

Зустріли ми цього вишкварка, познайомились і миттєво заприятелювали. Вирішили, що зараз розбігаємся по домівках, розкладаємо торби і збираємось для першої прогулянки Лодзем (читай "для першої п’янки"). До крамниці ми так і не зайшли, тож їсти вирішили вже десь у місті. Наскоро побовтавшись під душем і як-небудь розкинувши речі, ми зібрались на променад. Вийшовши з дверей, я всунув ключа в замок, прокрутив… і не зміг назад його ​витягнути.

 
Я його і смикав, і тягнув, і намагався прокручувати, і що я тільки не робив – ключ вперто не бажав нас відпускати і сидів у замку як приварений. Кицька вже зайшла в хату, і сиділа в кріслі хвилин з п’ятнадцять, поки не почула мій радісний крик. Я пританцьовував біля дверей, показуючи їй ключа: "Дивись, Кицька, я його витягнув. Нарешті! А знаєш як я це зробив?" Не встигла Кицька мене зупинити. Ключ як блискавка влетів знову в клятий замок і знову застряг як в лещатах. Мені хотілось спочатку вити, потім взяти сокиру і вдарити по дверях. Замість цього я подивився в розширені очі Кицьки і спокійно мовив: "Та ну його на х..! Завтра витягну. ​Пішли пити".
 
Відстібнув цей проклятий ключ від решти, замкнув двері на нижній замок і ми пішли в нічне місто до своїх друзів-земляків. А ключ залишили в замку. Тупо. Його ж ніхто не витягне. А як витягнуть, то я був би вдячний.

Далі ми бачили один з найбільших торгівельно-розважалних центрів Європи "Мануфактура", гуляли найбільшою торгівельною головною вулицею Європи - Пьотрковською. Але я розкажу про ці видатні місця в наступних враженнях, бо тоді це не була прогулянки неспішним туристським кроком. То був екскурсійний тур по наливайкам, кнайпам, піццеріям і т.д.​
 

Ми пили в "Піяльні" шоти за 4 злотих. Ми їли піцу, кебаби, пили пиво і горілку. До якогось моменту було весело. Далі  вирвані сторінки. Як ми опинились вдома, невідомо. Цього не пам’ятаю ні я, ні Макс, ні Дімон. Кицька каже, що ми пішки йшли. Як?! Не знаю. Головне, що я вдома, у нашій новій квартирі. Так добре. Самі, без купи народу. Кухня тільки наша, туалет, душ, кімната, вікна, двері, шафи, посуд – все тільки наше. Як круто. Я радісно про це подумав і заснув сном немовляти.
 
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

Далі буде:
Враження 12. Нелегкі часи.

Посилання на зміст:
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Сім речей, які ти маєш зробити до 7:30
Успішні люди дуже різні, але їх об'єднує одна спільна риса: там, де інші бачать непереборні перешкоди, вони знаходять нові можливості. Тревіс Бредбері розповідає про сім ранкових звички, які відрізняють їх від простих смертних, що насилу прокидаються вранці.
Читати більше