СМЕРТЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ

СМЕРТЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ
 
Стефан Ковалів. Ройтів шиб.
 
Мардохей Ройт розбагатів швидко. Він крав кип’ячку (неочищену нафту) в Микити Рила, аж поки той не впіймав його на гарячому.
“– А, тепер а-а-а… спіймав, як Бог святий на небі, що спіймав багрія-кучиніра! – говорив Микита Рило до Ройта і душив щораз прикріше. – Маєш за мої безсонні ночі!.. Маєш за мою гризоту!.. Маєш за кип’ячку!.. Маєш, маєш, но… за все маєш!
За кожним словом “маєш” Микита душив Ройта так довго, аж сей перестав вайкотіти, завмер направду”.
Рило подумав, що вбив Мардохея. Він хотів, щоби той ожив, і пообіцяв, що коли те станеться, то дасть йому місце, аби копав яму для видобутку нафти. Від цих слів Ройт ожив. Микита хотів дати задній хід, але не тут-то було.
“– А якби я не схотів дати, що мені зробиш?
– Я зараз кладуся, як забитий, а як приїдуть либаки, повім, що то ви мене справили”.
Довелося Рилові скласти угоду з Ройтом. “Двайцять свідків знаком хреста святого відзначили своє ім’я на тім документі, а громадську печать витиснув війт сим разом задурно, бо з Ройтом жартів не було. Впрочім рука руку мила: знав Ройтові гріхи війт Николай, знав війтові гріхи Мардохей Ройт”.
Ройт приступив до роботи на новій землі. “Дійсно у Ройта не було ніяких грошей. Робив бляшки то по десять, то по двадцять крейцерів і тими значками виплачував робітникам, а робітники ішли з такими “грішми” на “кантину” до нового ватажника “Гевре Гранд” і там діставали “колена (колочену) фасолька, хліб парове і маслянка дешева”. Та й який то хліб був – запліснілий або згірклий! Яка то фасоля зіпсована і маслянка, що аж в ній шипотіло!.. Найголодніший псище не ткнув би ся був таких марципанів…”.
Одного разу під час копання ями натрапили на камінь. Ройт пообіцяв сотку тому, хто висадить динамітом перешкоду. Згодився Федько Гулай з кумом Іваном Заразою, але вимагали справжні гроші, а не значки. Ройт погодився. Та тільки робітники всадили динаміт у камінь, як підземна сила все зруйнувала, а “оба хлопи остали насподі разом з льосовим виказом на сто гульденів”.
“П’ять місяців брали та й брали віск з ями раз у раз днем і ніччю, заким дібралися до покійників Гулая і Зарази, котрі полишили кільканайцятеро дітей нагих, голодних, жінки без рубаток і чотирьох беззубих і немічних дідів, – але зато зробили Ройта Мардохея в одній хвилі мільйонером.
Вибрав Ройт скарби з святої землиці, купив в Стрийщині красний маєток, став паном-дідичем та й в додатку польським патріотом, а людям на незабудь лишив ненакриту і необставлену яму. Не один, повертаючи вночі по тяжкім труді з кошари, знаходив в ній вічний спочинок, пропадав у незмінній глибині без вісті”.
Одного разу безрога (тобто свиня) вчителя Данила Пачки впала у Ройтів шиб, як охрестили цю яму. Пішов він скаржитися до комуни. Але ніхто його не слухає, ще й насміхаються. Мовляв, дозволяють йому самому засипати ту яму. Данило Пачка каже: “До засипаня такої пропасті треба тисяч рук кучинірських з міхами, кілька соток, а у мене того нема, а діти бігають зі школи тамтуди, не тяжко о клопіт”.
Проте з Райтом ніхто не хоче зачіпатися, а тим більше подавати на нього до суду. Та й у самого вчителя дружина, дрібні діти, Мардохей через своїх людей може його кинути до ями. Отож довелося самому остерігати людей, аби не провалились під землю.
Після дощу яма розширилась, приступила до самого будинку, де жив учитель. Він стояв і по ночах остерігав людей, аби не провалились. “Яма тимчасом розсувалася щораз більше. Вечором замітив Данило, що половина єго дому стоїть над безоднею, перехід людям попід вікна був перетятий: не могли дістатися ні тії там, ні тамті сюди”.
О тій порі йшов додому п’яний Микита Рило з таким же, як він, ямарем. Данило Пачка застеріг їх, щоб не впали до ями. Микитові почувся голос Фокта, який писав контракт Ройтові. П’яні ямарі почали бити Данила, а самі попадали до ями.
Дружина забрала побитого чоловіка додому, а за ніч до ями впало ще багато людей.
Аж зранку почали засипати Ройтів шиб.
“В три неділі пізніше стояв на тім місці шинок – “кантина” грубої Єнти. Музика грала, нарід гуляв, веселився, не знаючи о тім, що скаче на могилі своїх братів і сестер, котрі ненадійно знайшли свою смерть і освободу від суєти житейської, не знаючи й о тім, що і той Микита Рило, за котрим питали по цілій галицькій Каліфорнії, спочивав на сто кількадесят метрів під їх ногами”…
Ця проблема – порожнечі під землею, не розв’язана у Бориславі й досі. Налічується майже сорок тисяч небезпечних ділянок – більших і менших. Хоча вони й засипані, але час від часу дають про себе знати, в тім числі й витоками нафти. Виходить на поверхню і газ. У будь-який момент місцеві мешканці можуть стати жертвою трагедії, про що писав Стефан Ковалів.
 
Анатолій ВЛАСЮК
2 вересня 2017 року