Слова на війні: 3 книги, де мовчать гармати

Ці книжки направду можуть зорієнтувати читача у складному питання про те, чому музи мовчать, коли говорять гармати, і чому книги і війни не сприймають в одному контексті, мовляв, перші належать до найвидатніших винаходів людства, а другі - до найстрашніших.

Матвій Смірнов. Шібболет. – К.: Друкарський двір Олега Федорова, 2024

У цій збірці львівського поета, який віддавна мешкає у Великобританії чимало одкровень і рефлексій, які не мають географічних координат, а стосуються насамперед «історико-біографічних» подробиць авторової долі. А вона складається у цих віршах з біблійної тематики, львівської топоніміки, позачасового контексту. Крім того, автор вважає, що «Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок, / Адже усе складається саме з них». Тож він мало що ігнорує на своєму шляху, і збірка поезій у нього вийшла своєрідним доповнення до цілком реальних справ, якими займається в житті. Ось він пише про війну в Україні, ось перекладає українських поетів-військових, залишаючись при цьому директором і засновником некомерційної організації «Shield UA», яка з перших днів повномасштабної війни Росії проти України займається допомогою воїнам ЗСУ. «Військові» переклади, мабуть, найболючіші: «Все - я уже не можу! Я більше уже не хочу! / Можна я це закрию? Mожна я відпочину? / Дайте мені Сосюру, дайте мені Тичину, / Он же ціла полиця класиків і не тільки - / Де там подівся Рильський? Де Райнер Марія Рільке?» Бо війна, як у однойменному вірші «спрощує сенси», розбиває колекцію рим, трощить буденні ритми і «Змушує Давида закинути лютню, / Плести пращу зі струн, забувати псалми, / Всерйоз готуватися до зими / Починаючи аж з весни; / Римувати «весни» і «війни». Таким чином, «воєнна» тема – окремий пазл у строкатій поетичній мозаїці, представленій у збірці «Шібболет». І недаремно у читача може скластися думка, що автор  підходив до неї з різних боків своєї багатогранної поетики. Хай там як, але в одному він впевнений точно: «І коли в результаті миру після війни / Попливуть кордони на контурній карті світу, / То залишаться білі аркуші, а на них — / Впорядковані знаки нашого алфавіту».

Ендрю Петтіґрі. Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу. – К.: Лабораторія, 2024

У своєму дослідженні "Книга на війні" професор сучасної історії Ендрю Петтіґрі відкриває дивовижні шляхи, якими писемна культура - від путівників і наукових праць до Бігглза й Анни Франк - формується під впливом масштабних збройних конфліктів. Крім того, це надзвичайно цікаве і актуальне дослідження теж допомагає зорієнтуватися, і зокрема у таких складних питаннях, як пропаганда і художня проза, шпигуни і цензура, а також що приховує книга. Наразі вона нічого не приховує, а навпаки – нагадує, наприклад, про те, що Мао Цзедун був бібліотекарем, Сталін - поетом і видав вірші, Вінстон Черчилль використовував путівник для планування вторгнення у Норвегію, Івлін Во служив у морській піхоті й отримав звання капітана до того, як пішов у відставку, щоб написати "Повернення в Брайдсгед". Самотні сім'ї йшли до бібліотек, доки їхні рідні воювали в окопах, а під час Холодної війни обидві сторони використовували книжки, щоб поширювати власне бачення того, як слід керувати світом. "Книжки відігравали важливу роль не лише на фронті, а й у тилу, - нагадує автор. - Багато хто опинився далеко від своїх чоловіків, дружин, синів і дочок - хтось був ген-ген від фронту, хтось мерзнув в окопах. Люди, позбавлені інших розваг, звернулися до книжок. Публічні бібліотеки, яких доти не особливо цінували, нарешті зайняли своє місце: золота епоха видавців почалася навіть попри перебої з постачанням паперу. Усі учасники війни докладали надзусиль, щоб забезпечити солдат книжками. Завдяки цьому вигадали деякі з найоригінальніших друкованих форматів століття. Ніде книжку не цінували так, як у таборі військовополонених".

Наталка Маринчак. Відчаєспинне. – Х.: Видавець Олександр Савчук, 2023

Ілюстрована збірка поезій Наталки Маринчак «Відчаєспинне» недарма заявлена як духовне "знеболювальне", покликане спинити біль, але не пам'ять про нього. "Основні діючі речовини - молитва за своїх; прокльон для ворога; шана тим, хто в окопах. А ще - любов, любов, любов". Зрозуміло, що поезія у збірці цілком реалістична, бо часу на "високе" осмислення подій минуло небагато, тому тут немає ніякого символізму і "романтики війни" - усе вкрай просто, як це буває насправді. І не чекайте наразі чергової класичної "розірваної тиші", яку в харківської поетки заступила цілком буденна "розірвана навпіл корова". Хоча, якраз про тишу, мабуть, найкраще. "Як у вас / наче цілі електрики досі немає / у сусідньому домі стирчить одоробло від града / я сьогодні зміняла собачого корму на хліб / ми малюємо вдома / рятуємось тільки піснями / коли сильно гримить то співаю усе голосніше / найстрашніше це що / найстрашнішою стала колись омріяна тиша". Видавець наполягає, що це "потужні ліки проти відчаю, розчарування, безнадії", а також "допоміжний засіб мистецтва для переживання війни та подолання її наслідків", і з цим важко не погодитися у наш трагічний час воєнного лихоліття.